"Королева" нашого класу в молодшій школі була невисока, схожа на мавпочку, ще й накульгувала. Але зовнішність не має значення, коли почуваєшся впевнено. Згадала її, коли побачила прибульця Павла з однойменного фільму. За задумом американського режисера Ґреґа Моттоли, зеленкувата істота з великою трикутною головою шокує ще й тим, що має таке пересічне ім'я. Павло, в оригіналі Пол, на далекому американському Заході викликає саме таку реакцію - дуже весело. Але поводиться інопланетянин природно, наслідує всі шкідливі звички землян, значно перевершуючи в цьому своїх тутешніх приятелів. Таке сонечко.
Щоправда, після перегляду залишилося відчуття легкого нерозуміння. Навіщо в стрічці, розрахованій на молодших підлітків, стільки нецензурщини? Коли вдома поділилася сумнівами з 15-річним сином, він пояснив:
- Бо без матюків у такому віці нецікаво дивитися.
Себе він вважає вже дорослим, але пам'ятає, "як це було". Та я все одно не дуже розумію, як прокатники даватимуть із цим раду. Адже в нас начебто вважається, що ми не вчимо дітей лаятися.
Завжди думала, що коли хтось впісюється з переляку, блює на каруселі або потрапляє пикою в торт, а всім із того смішно - то це "тупі американські жарти". Та зовсім ніяково мені стало, коли подружка, зрозумівши, про який фільм ідеться, зраділа:
- А, то Пол? Обов'язково піду. Попередні фільми з цими акторами були дуже смішні. Такий, знаєш, тонкий англійський гумор.
Швиденько згорнула розмову, аби подружка не подумала, що мені було зовсім не смішно. Бо не мати почуття гумору - то гірше, ніж бути інопланетянином.
6 
35413
Комментарии