Поганий вчинок

"Не понимаю, зачем закон про мову был нужен? Порошенковская власть напоследок пытается разъединить людей", – пише Олег у групі на Facebook.

Реагує на закон про українську мову. 25 квітня за нього проголосували 278 нардепів. Відтепер українською зобов'язані говорити в державних і комунальних структурах, транспорті, кафе і ресторанах, медичних та освітніх закладах. Закон не поширюється на приватне спілкування й релігійні обряди.

Олега знаю із 2013-го. Останні роки майже не спілкуємося, бо у війні на Донбасі він став на бік Росії. Із нею маємо миритися, вважає.

"У нас никогда не было проблем с тем, кто и как говорит. Хочешь на украинском – пожалуйста. На русском – да ради Бога. А теперь страна разорвана языковым вопросом, – пише далі. – После 2014 года бывал в России. Местные говорили: россияне не считают язык проблемой. Хочешь на украинском говорить? Давай, никто не против. Толерантны они".

На допис гнівно реагують зо 20 користувачів. Олег видаляє пост.

Два роки тому на мовну тему говорили зі знайомим Анатолієм Сергійовичем. У 1990-х він працював у Москві на будівництві.

– У росіян толерантність до нас нульова, – згадував. – Принципово говорив українською. Показував, хто я і звідки. То вони казали: "Хохол. На своем крестьянском что-то несет". Хоча серед робітників були й удмурти з бурятами, й білоруси з осетинами.

Терпів. Але вистачило мене на півроку. Вирішив їхати додому. Пішов на поганий вчинок. Усі за місяць зарплату тоді отримали, а я серед дня зайшов у вагончик і в тих, хто мене за людину не вважав, повитягав половину. І на вокзал. Доки вони зрозуміли – вже їхав потягом до Києва. Соромно. Але радує, що їх наказав. Хоч так