Недільного вечора зібрався до Львова. На залізничному вокзалі під касою близько 20 подорожуючих. Одразу питаю, чи є квитки.
- Квитки є на всі напрямки, - рапортує касирка.
Черга просувається підозріло швидко. За 10 хвилин з'ясовую, що до Львова нічого не продають.
- Але ж ви казали, що квитки є, - нагадую.
Касирка незворушно повторює "Квитки є на всі напрямки" і додає:
- Можете купити квиток до Чопа, а вийдете у Львові. 161 гривня 68 копійок купейний. Чи плацкарт давати?
- Чекайте, то я маю переплатити півсотні за квиток?
- Не затримуйте чергу, - пробурчали мені у спину.
Чекайте, то я маю переплатити півсотні?
Я посунув на автовокзал. О восьмій вечора сидів у напівпорожньому м'якому автобусі до Рівного. Заплатив 90 грн.
Доки їхав, передивився на моніторі в салоні чотири серії "Адмірала". Потім водій зупинився на автозаправці, приніс із дорожнього кафе термос окропу. "Та ви вже заплатили", - він не брав із пасажирів грошей за каву і чай.
А в Рівному сам узявся довезти мене на залізничний вокзал. У його архаїчній будівлі всюди спали люди. До електрички залишалося 2 години. Квиток до Львова на неї друкують повноцінний, на півзошита. За 17 грн.
Сусіди почали ворушитися у твердих кріслах, коли в залу зайшли дві пари місцевих. Не старші 20 років.
- На Львів квитки є? - спитав один із хлопців у касі. - Або на Київ?
"То куди ж вони їдуть? - устиг подумати я, поки не почув відповідь касирки:
- Квитки є на всі напрямки.
2 
1
Комментарии
6