Публикуем произведение "Памперси для правнука" финалиста конкурса "Новеллы по-украински" Игоря Коваленко. Автор родился в городе Смела Черкасской области в 1957 году. Окончил Черкасский педагогический институт в 1989 году.
Поэт, прозаик. Печатался в газетах "Смілянські обрії", "Сміла", "Саквояж", коллективных сборниках "Мелодії джерел", "Клекіт", "Криниченька", "Саквояж історій", журнале "Холодний Яр", детских журналах "Ангелятко" и "Пізнайко". Автор поэтических сборников "Підходьте поближче", "Три крапки…" и книжек стихов для детей "Зирять зорі золоті", "Ключики від літа", "В огірочка є сорочка", "І сміється жабенятко". Лауреат Всеукраинского конкурса "Коронация слова - 2011" и Международного конкурса "Корнейчуковская премия" 2014 года. Соучредитель и председатель благотворительного фонда "Тодось Осьмачка". Член Национального союза писателей Украины с 2014-го. Делегат VІІ и VІІІ съездов писателей Украины.
Живет в Смеле.
Полный текст:
Санька покрученими сухими пальцями змивала багнюку з розовиків. Стоячи в калюжі по кісточки, вона ділила увагу між гумовими чобітьми й церковним подвір'ям. По той бік огорожі двоє робітників метушилися біля вантажівки, на кузові якої виблискувала золотом баня з хрестом на маківці.
– Бог в поміч, – вигукнула Санька, не втримавшись від спокуси краще розгледіти, що ж там коїться.
– Чи бог допоможе, а кран – точно допоможе, якщо діждемося. А ви, бабо, краще, якби грошима святу церкву підтримали!..
– Можу й грошима, – посміхнулася Санька,– Я від сьогодні – багатійка…
– Ти ба? І де ж ви того багатійства в наше врем'я нажили? – поцікавився старший із робітників.
– А в Германії! – сказала Санька й сама собі здивувалася, бо раніше про це навіть своїм рідним говорити не наважувалася, а тут ні з сього ні з того чужим людям ляпнула.
– А що, у нас вже безвізовий режим працює? – пожартував молодший робітник, звертаючись, чи то до Саньки, чи то до свого старшого колеги.
Санька не розуміючи про що йдеться, почала вибиратися з калюжі.
– Та ну вас, – махнула на жартівників рукою. – Ніколи мені тут із вами теревені теревенити.
Гучно шкарбаючи по бруківці, до якої, як лишаї до бродячого пса, поприлипали шматки брудного асфальту, Санька дійшла до Будинку культури, в якому розташовувалася каса "Ощадбанку". Раптом їй назустріч, незграбно висолопивши довжелезну жовту стрілу, прогуркотів підйомний кран. "Діждалися", – згадала Санька про баню з хрестом. – "Слава тобі, Господи"!
У віконце, над яким ще з радянських часів "скалило зуби" гасло: "Считайте деньги не отходя от кассы", Санька простромила складений вчетверо папірець.
– Ану, дочко, поглянь-но, що тут у мене?..
Молодичка років тридцяти несподівано рвучко розгорнула документ.
– От прокляті фашисти!.. Німчура погана!.. Іздівалися над нами, іздівалися, як могли, а тепер відкуплятися надумали, – застрочила касирка. – Паспорта давайте!
– Ти чого кричиш, як навіжена? – Санька дістала з кишені завернутий у целофан документ. Вивільняючи від упакови паспорт, баба хвалилася у віконечко.
– Я ось у німців була, хоч і нароблялася, але багато чому й навчилася… Ти от ліфчики шити вмієш? А бач – не вмієш. А мені фрау ще в сорок третьому показала, як це робиться…
– Якщо вам так добре у німців жилося, чого ж ви додому вернулися? – не стишувала свого роздратованого голосу касирка.
– А мати письмо написала, що їй трудоднів у колгоспі не вистачає. Хотілося підсобить, приїхала.
У віконечку з'явилася пачка грошей. Потім ще одна, за нею ще, іще... Стосик швиденько щезав у бездонних кишенях бабиної жилетки.
– Я не жартую… – згадала Санька про розмову, – Саме так тоді й думалося…
– І що ви з такими дєньжищами, бабо, робитимете? – вкотре непривітно буркнула касирка, і її заздрість, до часу приховану, складно було не помітити.
Що робити з грошима, Санька давно вже вирішила, тож з відповіддю не забарилася.
– Онучці віддам… Вона знайде, на що потратити… Он хоч, як їх там, памперсів накупляє…
– Памперсів!? – обличчя молодички враз посвітлішало. – А чого ж ви нічого не кажете… Купіть у мене… Такої ціни ніде не знайдете…
– То ти тут ще й приторговуєш? – з подивом спитала Санька.
– Так, зарплата невеличка… І ту затримують… Доводиться крутитися… – кардинально змінивши інтонацію, виправдовувалася касирка. – Ось дивіться… Німецькі… Може, дві візьмете?
До цього Санька таких памперсів не бачила й тому із неабияким інтересом дивилася на привабливо розмальований пакунок.
– Ну-у… Якщо зарплату затримують… І німецькі… То можна й дві… Це ж не те, що колись… Кожній копійці баба поклони била...
За кілька хвилин Санька знову шкарбала по враженій лишаями бруківці, в кожній руці тримаючи по пакунку засобів гігієни. І було у неї на душі одночасно й радісно, і тривожно, і сумно. Радісно тому, що нарешті взялися церкву відбудовувати: оно вона золотим куполом підперла похмуре небо. Тривожно, бо грошей повні кишені, а люди різні; чи дадуть, а відібрати – охочі знайдуться. А сумно від думки, що якби ще зовсім юною не працювала тяжко на чужині, то сьогодні б її нащадок залишився без якісних підгузків.
А ще Саньці добряче муляло, що бруківка ось-ось обірветься і далі вулицею, до самісінької хати – суцільна багнюка, ноги не витягнеш.
Не хочеться Саньці в багнюку. Ох, як не хочеться. Та куди тут подінешся. А нікуди.
Новеллу еще одного финалиста можно прочитать по ссылке.
В конкурсе "Новелла по-украински" победило произведение "След" 36-летней писательницы Юлии Илюха из Харькова. Она получает награду - 5 тысяч гривен. Всего на конкурс в этом году прислали 71 новеллу. Тема произведений была свободной, но символический лозунг - "Без". То есть действие в новеллах должна было касаться безвизового режима между Украиной и Европейским Союзом, происходить в странах ЕС или быть с ними связана.
Комментарии