четверг, 10 января 2019 21:45

Я хочу прожить яркую жизнь или умереть в самом расцвете, как славная тусовка "Клуба 27" - финалист "Новеллы по-украински"

Публикуем произведение "27" финалиста конкурса "Новеллы по-украински" Константина Мельникова. Автор родился в Киеве в 1984 году. Окончил Национальный педагогический университет имени М. П. Драгоманова (преподаватель права) и Институт интеллектуальной собственности (аналитик консолидированной информации). Работает копирайтером в компании Havas Engage.

Автор сборника короткой детективной прозы "Акация в кляре" и сборника новелл о Полесском крае "Король мечтателей". Имеет публикации в литературно-художественном журнале ТекстOver. Занял третье место в конкурсе эссе "Философия восхождения" от Культурной ассоциации "Новый Акрополь" и третье место в литературном конкурсе им. Леся Мартовича, проза. Финалист "Новеллы по-украински" 2017 года с произведением "Фуникулер в Киев".

Автор: prjctr.com.ua
  Финалист конкурса "Новеллы по-украински" Константин Мельников
Финалист конкурса "Новеллы по-украински" Константин Мельников

Полный текст:

1

Знали б ви, скільки я всього відчув на собі. Мені здається, що я прожив не просто безмежну кількість життів. Мені здається, я пізнав сутність світу, пізнав всесвіт людини. Мені здається, я бачив і відчував усе. І от тепер знову.

Мені здається, найпершим бажанням людини має бути не авто, квартири, подорожі, одруження, підвищення – безкінечний список людських бажань, карнавал марнославства та ілюзорних статусів. Найпершим має бути бажання вшитися з цього безкінечного колообігу. Стати нічим ніде. Розчинитися у вічному блаженстві. Стати небом!

Хто з вас понад усе мріє стати небом?

2

Влад вийшов з офісу та почимчикував до туалету.

– Владе, чуєш! – перехопив хлопця директор. – Думаємо відправити тебе до Венеції, на Бієнале. Маєш біометричний паспорт?

Влад чув про творче відрядження, та думав, нового дизайнера це не обходить, а тут на тобі.

– Круто! Ні, в мене тільки звичайний.

– Погано! А зв'язки якісь маєш? Щоб швидко!

– Ні. А коли їхати?

– За двадцять днів.

– Так я завтра до паспортного сервісу зганяю. Там швидкий за сім днів мають робити.

– Ну добре, спробуй.

Наступного ранку о пів на дев'яту Влад приїхав до універмагу "Україна" і побачив величезну чергу. Поряд, у центрі імпровізованого кола, люди вигукували свої прізвища.

– Шановні, наразі у списку сто двадцять осіб. Скоро відкривають двері сервісу. Я ще кілька хвилин записую і передаю список тому, хто записався останнім.

– Харківський, – вигукнув своє прізвище Влад.

– Харківський, номер сто двадцять один, – записав куций чоловічок, що тримав у руках священний список.

Влад подякував та став у чергу.

3

Панорамні вікна залу очікування дозволяли стати частиною злітно-посадкового світу аеропорту. Міра подивилася на електронне табло рейсів: до кінця перерви лишалось п'ятнадцять хвилин.

Дівчина дістала смартфон та в мільйонний раз зайшла на свою сторінку. В пошукову стрічку ввела "Антон Ткач" та клікнула на акаунт хлопця. Поскролила стрічку і вимкнула телефон так, що той ледь не тріснув.

Дівчина поправила однострій та попленталась до посту.

4

Скільки років потрібно прожити, щоб виконати весь драматичний план життя на тебе. Хоча б за простою структурою: зав'язка-розвиток-кульмінація-розв'язка?

Років двадцять п'ять, двадцять сім.

Скільки часу в мене?

Скільки часу б не було, він летить аж занадто швидко. Практично день за рік.

Що буде далі?

5

На екрані очікування з'явився номер Влада. Хлопець схопився і в кілька кроків подолав відстань до потрібної кабінки.

– Ви подали на швидкий, – резюмувала дівчина-менеджер, – та хочу попередити, що за сім днів паспорт готовий не буде. Можливо, десь за три тижні, місяць.

– В мене за двадцять днів літак до Венеції.

Дівчина лиш знизала плечима та посунула до Влада бланк про відмову від претензій.

– Зателефонуйте за два тижні.

З фірмовим конвертом паспортного сервісу Влад вийшов у коридор третього поверху універмагу "Україна".

6

Нас тут багато, і всі схожі.

Я спробував утекти з цього карнавалу корпоративної однаковості, та мене швидко поставили на місце.

Але, за час втечі я встигнув провернути одну річ, і якщо проканає – все, свобода!

Та поки зась про неї. Знаю я їх, знаю я вас. Скажу лише зайве, як ви рознесете всю цю історію по всіх усюдах. Тому єдине, що я можу зробити зараз – чекати.

7

За два тижні, телефон, який Владу дала менеджер паспортного сервісу, не відповідав.

"Їдь до міграційної служби та пиши заяву, вони мають протягом п'яти днів вирішити", – порекомендувала Владу дівчина, яка займалася організацією поїздки.

Наступного ранку Влад так і зробив.

– За п'ять днів, з упевненістю та копією заяви можете йти до установи, де подавали документи. Паспорт буде на вас очікувати, – сказав сивий чоловік в костюмі інженера з сімдесятих, що прийняв заяву.

Влад подякував та вийшов на вулицю. За простою арифметикою виходило, що хлопець отримає паспорт за день до від'їзду.

8

Ніколи не знав, що отримувати ім'я так прикольно. Тобто – зрозуміло, що коли тебе нарікають якимось іменем, ти цього ще не усвідомлюєш. Я маю на увазі саме процес усвідомлення.

Чи не значить це те, що я став вже досить дорослим?

Вся моя сутність бунтує. Я так не хочу. Я хочу прожити яскраве життя або сконати у самому розквіті, як славна тусовка "Клубу 27".

Я не хочу бути дорослим, я не хочу бути як всі!

9

За п'ять днів із копією заяви Влад приїхав до паспортного сервісу з питанням – де, трясця, мій паспорт?

– А ви в нас писали заяву на пришвидшення?

– Ні, в міграційній службі.

Менеджер переглянулась зі своєю колегою, взяла український паспорт Влада та зникла за дверима.

За деякий час вона повернулась.

– А коли ви маєте летіти?

– Завтра.

– На превеликий жаль, вашого паспорта немає. Якби ви одразу до нас звернулися. Вони з міграційної служби все одно всі заяви сюди надсилають. Хочете, напишіть іще одну заяву – все одно ж паспорт потрібен. А так – точно буде швидше.

Влад завмер, дивлячись перед собою.

– І коли буде паспорт?

– Максимум за тиждень. Точно.

Влад знизав плечима, взяв запропонований аркуш та написав ще одну заяву.

10

Міра діяла як бездушний автоматичний конвеєр.

Відкрити паспорт, подивитися у квиток, на обличчя, поставити штамп, побажати щасливого польоту і скоріше взяти наступний паспорт. Мінімум пауз, щоб жодна падлюча думка про цього покидька не просочилась у свідомість. А коли закінчиться зміна, пити полуничне ігристе і танцювати як востаннє. І може, якийсь красунчик почне заливати і врятує цієї ночі.

Тільки не думати, бо думати дуже боляче.

11

Є!

Я йду далі. Проканало. Мені залишилось зовсім трішки. І прощавайте. Ви знаєте, що таке передчувати закінчення того, від чого геть зле? Знати, що скоро ви будете настільки далеко, що вас не дістане навіть силою думки.

Я знаю!

Я запакований і щасливий. Не до кінця щасливий, але я ніколи не був настільки близько до абсолюту. Ну що, готуйте полуничне ігристе. Моє серце в ритмі свінг дабл тайм. Я, молодий, чистий і красивий, став на першу сходинку персональної stairway to heaven чи навіть далі.

12

Влад дописав заяву, вийшов і сів на лавку в коридорі універмагу. Настрочив смс дівчині, яка займалася організацією, що паспорта нема, і він лишається, бо ж виліт завтра.

За деякий час дівчина зателефонувала:

– Чуєш, чувак, а ти не проти поїхати сам? Дуже хочу, щоб ти полетів.

– А так можна?

– Так, але виліт за сім днів. Так що або забери той клятий паспорт та лети, або сам винен. Згода?

– Згода!

На двадцять сьомий день після початку цієї історії, за три години до вильоту літака на Венецію, Влад забіг до паспортного сервісу, схопив паспорт, розписався і побіг сходами до таксі.

13

Міра подивилася на електронне табло рейсів. До кінця перерви лишалось п'ятнадцять хвилин. Дівчина дістала смартфон та в мільйонний раз зайшла на свою сторінку. В пошукову стрічку ввела "Антон Ткач" та клікнула на акаунт хлопця. Поскролила сторінку і, вдвічі збільшивши очі, завмерла.

Понад шість місяців, двадцять сім тижнів, сто вісімдесят дев'ять днів вони були разом, і от тепер, за двадцять сім днів по тому, як вони розсталися, на сторінці цього покидька фото з якоюсь кікіморою. Вони затуляють писки букетом тюльпанів. Підпис: "Просто квіти. Просто ми".

Міра вголос заримувала ім'я Антона з контрацептивами, вимкнула смартфон і стиснула його в руках так, що він ледь не тріснув. Подивилась на екран аеропортового залу очікування. Там було все так само, як і кілька хвилин тому. Дівчина моргнула, і вологі очі не втримали сльози.

14

Яке ж дивовижне відчуття. Двадцять сім днів, і ось я готовий. Тримайте за мене кулачки, бо ж скоро я перестану існувати, а це значить – свобода. Найцінніше, що може бути для мене.

15

Коли таксі під'їхало до аеропорту, в запасі Влада було ще півтори години.

Подолавши перший кордон, хлопець сховав мобільний з ключами, заправив пасок в штани та рушив далі.

"Шановні пасажири, ви можете користуватися усіма вільними вікнами для проходження паспортного контролю".

Влад вибрав віконце номер 27.

16

Міра сіла на своє місце за вікном паспортного контролю номер 27.

– Почалося, – пробуркотіла дівчина і побачила перед собою новенький біометричний паспорт фіфи з масмаркетового силікону.

Що там, Венеція, Мілан? – подумала Міра і подивилась у квиток.

З часу безвізу кого тільки не довелось побачити. Не було тільки Антона Ткача з квітами і з тією кікіморою, з якою він за ними ховався. Міра б тоді точно влаштувала їм справжній європейський вікенд.

– Щасливої дороги, – Міра вгатила печатку в цноту новенької біометрики та вдягнула службову посмішку.

17

Я хочу подякувати всім тим, хто слідкував за моїм цікавим та швидкоплинним життям. Дякую вам. Це перемога. Я розумію, що забігати наперед – зле, але я майже впевнений.

18

Влад підійшов до віконця, поклав паспорт та подивився на дівчину в однострої. Симпатична брюнетка з сумними, наче заплаканими очима. Ім'я на бейджику – Міра.

– Добрий день, – привітався хлопець та посміхнувся.

– Добрий, – буркнула у відповідь дівчина та відкрила паспорт.

19

"Антон Ткач", прочитала Міра ім'я хлопця, зазначене у паспорті. Очі збільшились удвічі.

Хто б міг подумати, що на вигляд міцну синю книжечку паспорта можна розірвати так легко тендітними дівочими руками.

Ось тобі, Антон Ткач! Ось тобі європейський вікенд.

– Ти не проходиш!

З цими словами у Влада полетів новенький розірваний біометричний паспорт.

20

Я у "Клубі 27"!

За деякий час мене остаточно знищать, спаливши в спеціальній печі. Закінчиться моє повне реінкарнацій життя, і почнеться велике ніщо, почнеться вічність – те, чого я так довго хотів. Я стану небом.

Будьте уважні, забираючи паспорти. Як знати, можливо, саме ваш захоче свободи і вигадає щось цікавеньке. Повірте, я такий не один.

Моя ж історія закінчена.

Нехай звучить найкраща у світі музика – тиша.

Произведение еще одного финалиста можно прочитать по ссылке.

В конкурсе "Новелла по-украински" победило произведение "След" 36-летней писательницы Юлии Илюха из Харькова. Она получает награду - 5 тысяч гривен. Всего на конкурс в этом году прислали 71 новеллу. Тема произведений была свободной, но символический лозунг - "Без". То есть действие в новеллах должна было касаться безвизового режима между Украиной и Европейским Союзом, происходить в странах ЕС или быть с ними связана.

Сейчас вы читаете новость «Я хочу прожить яркую жизнь или умереть в самом расцвете, как славная тусовка "Клуба 27" - финалист "Новеллы по-украински"». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі