вторник, 07 мая 2013 13:45

Податки з театрів беруть, як із виробників горілки, – 65 копійок із заробленої гривні

Про п'ять проблем української сцени розповідає режисер Олексій Кужельний

Експерименти

Сучасний український театр майже не експериментує. Але напрямок брутального експерименту обов'язково має бути. Може, навіть експеримент заради експерименту. Класична постановка добре відомої п'єси також може бути експериментом. Наприклад, вистава "Кайдашева сім'я" в Театрі імені Франка. ­Актори ­грають, як, мабуть, грали ще батьки Наталії Сумської. Водночас глядач змінився – тож чи зрозуміє він саме таку ретро-постановку?

Зараз створюємо поетичний балет за ­Миколою Вінграновським. Узяв актора Євгена ­Нищука. Він багато працює зі словом на майданах (2004 ро­ку був ведучим на сцені Майдану під час помаранчевої революції. – "Країна") і дуже пластичний. Придумати експеримент можна будь-який, головне – знайти, хто це зробить на сцені.

Оголене тіло

 

На "Французьку весну" приїхав режисер

і педагог Венсан Ґійом і поставив з нашими артистами спектакль "Обережно, крихке!" Узяв шість чи сім вправ, що використовують у всіх театральних школах, – на налагодження спілкування, синхронності рухів, відчуття ритму. Вільний танок ми теж робимо в інституті зі студентами. Але француз концептуалізував кожен епізод і виніс заняття на сцену, як виставу глядачам. У фіналі всі актори роздяглися. В жодному нашому вузі такого собі не дозволять. Але тут був французький режисер – і це зняло всі питання.

Зараз на світовій сцені оголеності дуже багато, а в українському театрі її практично нема. Хоча голе тіло на сцені – дуже сильний прийом.

Досвід

Для актора мистецький досвід і життєвий, досвід власних втрат, – неподільні. У нас у театрі є вистава "Оскар – Богу" (10-річний Оскар пише Богу 14 листів. У них уявляє, наче кожен прожитий день, – 10 років. ­Розповідає про те, яке могло би бути його майбутнє. – "Країна"). Це – історія дитини, яка помирає від лейкемії. Тло трагічне, однак п'єса француза Еріка-­Еммануеля Шмітта сповнена гумором. Минулого тижня драматург у київському Молодому театрі подивився свою виставу "Маленькі подружні злочини" у постановці театру "Розо". У Львові зізнався, що почувається слов'янським автором, так його вразила відкритість українців. ­Сказав, що в інших країнах його ставлять інакше. "Оскар – Богу" я бачив у Польщі — також на малій сцені. А в Білорусі її грають на великій. Росіяни ж за цією п'єсою поставили моноспектакль з Алісою Фрейндліх.

На роль у своїй постановці я шукав кремезного актора. Але обрав з юнацькою ­статурою. Знайшов його в Театрі юного глядача. Замолоду він поїхав за кордон із ­дівчиною: вона вчитися, він – себе шукати. Доки мандрував, у Києві помер його батько. Для образу важливий був досвід трагічних відчуттів актора.

Сучасне обладнання

Непокоїть страшна технічна відсталість вітчизняних театрів, ­особливо щодо світла і звуку. Все, що стосується комп'ютерів, відеопроекцій, спецефектів, – внаслідок фінансової недоступності – вважають поганим тоном і естрадними забаганками. Хороший звук є тільки в національних столичних театрах, і то завдяки японцям (2002 року Японія безкоштовно надала Національній опері України звукове обладнання та музичні інструменти на $370 тис. – "Країна").

Виставу британської театральної компанії Іmitating the Dog "Готель "Мафусаїл", яку недавно показали в Києві, вирішили й технічно забезпечили на найвищому рівні. Дію на сцені бачимо, неначе крізь проріз у завісі, на зразок щілинки для газет у поштовій скриньці. У дійових осіб не видно голів. ­Настільна лампа на столику в рецепції готелю мигцем освітлює обличчя головного героя – портьє, крупним планом – руки, тулуби гостей. Разом із постояльцями він іде нескінченним коридором у номери. ­Прийом технічно простий, але дуже ­ефектний. На екрані-заднику – відеопроекція, що імітує рух стін коридора. Він є тунелем пам'яті героя. Весь текст п'єси подано фонограмою – як внутрішні монологи.

Прийом із безголовістю підгледів також у Амстердамі – у виставі "Смерть комівояжера" за п'єсою Артура Міллера.

Гроші

Брак коштів на постановку – це те прекрасне обмеження, за яким пізнається міць таланту художника.

Те, що останні років п'ять наші театри не були представлені на міжнародних фестивалях, – винятково питання грошей. Тут із радянських часів нічого не змінилося: та сама схема, фінансування лише погіршилось. До того ж податки, як у виробників горілки, – 65 копійок із заробленої гривні.

 

 

Сейчас вы читаете новость «Податки з театрів беруть, як із виробників горілки, – 65 копійок із заробленої гривні». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі