Якби не спитали, він би й далі робив вигляд, наче з перемир'ям на Донбасі все гаразд. Проте спитали. Напередодні загинув боєць Тарас Кубійович. То є в нас після цього тиша на війні чи вже нема?
"Наше завдання – захищати не одну людину, а 40 мільйонів нашої незалежної країни", – відказав він після короткого співчуття родині.
Вийшло цинічно – і для президента, яким він себе гордо вважає, і для людини, яка нав'язала армії формулу "не стріляти". Повторилася ситуація з Ярославом Журавлем. Коли верховний головнокомандувач три дні мовчки спостерігав за повільною смертю розвідника.
Неспокійно в українських окопах. Місія ОБСЄ після оголошення перемир'я зафіксувала майже тисячу порушень режиму припинення вогню. А Зеленський стоїть на своєму: "42 дні була тиша. Для нас це перемога". І затято повторює: "Ми робитимемо все, щоб зберегти режим тиші".
На таких парадоксах побудоване все правління Володимира Зеленського. Не варто шукати в його словах і діях логіку та послідовність, ловити на брехні. Він – актор. А до їхніх слів не можна ставитися серйозно. Навіть коли вони самі собі вірять. Актори завжди грають. Кажуть те, чого вимагає ситуація. "Ліплять" вірогідний образ у запропонованих обставинах.
Зеленський – навіть не драматичний актор, комік середньої руки. Його запросили на непосильну роль президента. Грає – як уміє. Наскільки дають змогу відсутність фахової освіти й доволі приблизне уявлення про президентські обов'язки.
Написали у сценарії: освятити своєю присутністю перебіг кримінальної справи – їде й освячує. Написали: зустріти літак зі знаряддям проти Covid-19 – їде і зустрічає. Представити нового міністра – взагалі дрібниця. Поручитися за крадія – з усією акторською правдивістю. Байдуже, що у злочинці записали не тих. Що літак привіз комерційний вантаж і його продаватимуть втридорога. Не біда, що міністра завтра доведеться знімати, а людина, за яку поручився, попадеться на зраді.
Актор – не драматург, не він пише роль – йому пишуть. Він не може знати, чим закінчиться сюжет. Саме тому чи не кожен монолог, чи не кожен вихід на сцену виконавця ролі президента обертається конфузом або й скандалом.
Із російсько-українською війною виходить найгірше. Хтось шепнув, що зупинити Путіна – лише поглянути тому в очі. Вірус не зупиниш, з міжнародними позичальниками не домовишся, падіння економіки – самого змете. А встановити мир – запросто. Головне – перестати стріляти.
Що ворог убиває українців – не його провина. Він відповідає за мир по свій бік фронту. На звістку від спостерігачів ОБСЄ про зміцнення московитами позицій у Луганській області ледве оком повів. А закопати колись виритий окопчик у Донецькій області ледь не генерала послав. Потім запросив окупантів на чолі з російським генералом оглянути передові позиції української армії.
Світ знизує плечима. Путін зловтішається. В'їдливих їжаків підпускає збанкрутілий Лукашенко. Торжествує перемогу донецька маріонетка.
Сором. Приниження країни й учасників війни.
Комік Зеленський не здатен бачити всієї п'єси. Рівень таланту не дає йому змоги зшити епізоди у щось цілісне і прозріти фінал і наслідки гри. Але це не звільняє від відповідальності. Він уже награв усього і стільки проти країни та її національних інтересів, що залишати підмостки доведеться через "пекло", яке в середньовічному театрі облаштовували під сценою.
І найімовірніше, задовго до фіналу
2 
1
Комментарии