Має бути той, хто все ретельно записує.
І щоб люди знали – зверху донизу: все записується й буде пред'явлено.
Детальна фіксація – чи не єдине мирне діяння, що лишається нам у дивному й абсурдному політичному сьогоденні. Хіба ні? Перемога нинішньої владної команди здобулася шляхом "вільного, прозорого та демократичного волевиявлення". Принаймні за правовими ознаками. А те, що і перше, і друге голосування залишили відчуття, наче нас ошукали, – то це емоції. Їх ні до чого не пришиєш. Як і те, що перші місяці правління посилили гидотне відчуття. Надали йому зримих форм.
Ми фактично не знаємо, хто править Україною. Цинічний бородатий олігарх? Сусід по паркану? Заморська рідня скороспілих верховників? Владні коридори заполонили невиразні маски, сурогатні функції. Аноніми.
Спочатку вони своїм химерним гуртом ховалися за не менш примарною фігурою кіногероя. Потім – за словесною конструкцією "узеленського". Далі назвалися офісом і, самочинно освятивши цього позаконституційного дідуха, водрузили його на державному покуті. До парламентської зали зайшов різношерстий люд, що за функціями нагадує "шахтарів і трактористів" із 2014-го. Ледве з'явившись, вони наприймали стільки законів, що терті у бувальцях британські парламентарі роти пороззявляли. Та й ми заціпеніли перед несподіваною мудрістю непідготовлених до неї громадян із ледь відчутною вищою або й середньою освітою.
2014 року ми також переживали подібне. Коли бачили, як у східних областях на "стихійних" мітингах невідомо звідки виринали дизайнерські прапори ще не створених народних республік. Дивувалися хисту, з яким "мирні шахтарі й трактористи" обеззброювали правоохоронців, захоплювали установи, перелаштовували на свій лад телебачення і радіо.
– Звідки у них зброя? – питали ми одне в одного.
– Підняли зі старих шахт Донбасу, – гигикнули тоді з Кремля.
От і сьогодні хочеться знати – з яких таких шахт парламентські "шахтарі й трактористи" піднімають на-гора свої законодавчі ініціативи? І хто їх туди позакладав? Українці для України такого не писатимуть.
В "офісі" президента, у Верховній Раді періодично формуються і набувають законодавчої сили рішення, що обіцяють країні катастрофічні наслідки. Найперше – пов'язані з військовим протистоянням з Московією.
Чи не зі старту запровадили заборону українським захисникам стріляти у ворога, внаслідок чого на міста й села посипалися похоронки. Йде односторонній відвід військ на стратегічно важливих ділянках фронту – й супротивнику відкривається шлях до захоплення нових територій. Згортаються державні програми, що зміцнювали армію. "Мирна" дипломатична риторика почала послаблювати міжнародну підтримку, що може залишити країну наодинці з агресором.
Усі ці незрозумілі й нелогічні діяння у разі негативного сценарію підпадуть під кримінальну статтю і можуть бути розцінені як державна зрада. І цьогорічні вибори постануть тоді не "демократичним волевиявленням", а щонайменше наругою над масовою свідомістю із застосуванням новітніх технологій заради захоплення влади.
Тож треба, конче треба фіксувати кожне діяння владних структур. Просвічувати. Виявляючи рішення, закони, кожен руйнівний порух і називаючи поіменно – авторів і статистів, свідомих і несвідомих творців історичного злочину. Тих, хто його планує й виписує на папері, і хто бездумно підпирає законодавчим плечем.
Усе це потім знадобиться. Неодмінно
2 
1
Комментарии