Куди нам великі

Хронологічний порядок такий. Спочатку Янукович у притаманному йому версальському стилі публічно насварив якогось міністра. Потім в інтернеті з'явилося відео давніших часів, на якому вже Януковичу так само публічно виписує чортів Кучма. А потім я підслухав коротеньку та по-своєму геніальну розмову, і тепер усе це треба якось позв'язувати докупи.

Отже, про наше хамство і я, і не я, і хто завгодно писав уже сотні разів на різні лади. Сергій Довлатов, пригадую, теж якось зауважив, що вбити чи пограбувати людину можуть і в Америці, але обхамити - просто так, з любові до мистецтва - лише в Росії. Українці, зрозуміло, в цьому випадку особливо тішитися не повинні: кажучи "Росія", письменник мав на увазі не так Сиктивкар із Костромою, як цілу російську імперію та її совкову правонаступницю. За винятком Прибалтики, де він розгледів принципово інші манери й традиції.

Розпаду СРСР Довлатов не дочекався, тож залишив можливість переконатися в слушності його спостереження нам. Переконуємося: прибалтійські народи відтоді встигли обжитися у вільному світі, нас тим часом - попри формальну незалежність - продовжує поглинати "рускій мір". А поглинає він нас тому, що ми вже й не надто від нього відрізняємося. Попереджав колись маркіз де Кюстін наївних західних політиків про тотальну фальшивість Росії, що намагається не стати цивілізованою країною, а лише замилити Європі очі своїм нібито "європейським вибором"? Попереджав. Лякав Дмитро Мережковський росіян майбутнім пришестям Хама? Лякав. Чи не впізнаємо ми сьогодні в цих невеселих картинках ще когось, крім Росії?

Попереджав маркіз де Кюстін наївних західних політиків про тотальну фальшивість Росії, що намагається не стати цивілізованою країною, а лише замилити Європі очі своїм нібито "європейським вибором"? Попереджав. Лякав Дмитро Мережковський росіян майбутнім пришестям Хама? Лякав

Про соціально-психологічну природу хамства загалом усе відомо. Це хвороба суспільств, де замість рівності перед законом і поваги до особистості панує вседозволеність у ставленні до "низів" і холуйське плазування перед "верхами". Оскільки ж майже над кожним представником "верхів" є ще хтось вищий, а майже під кожним представником "низів" - хтось нижчий, отримуємо країну, влаштовану за принципом шевченківського "генерального мордобитія". Найгірша з можливих сумішей - суміш хамства і приниження - ось як виглядає суспільна мораль нинішньої України.

Чи можна якось перервати цей ланцюг із глибоко фрустрованих людей, які одночасно виявляються і катами, і жертвами? Розраховувати на ошляхетнення наших розпоясаних "верхів" навряд чи є підстави: не той людський матеріал. Навіть якщо їм неспростовно довести, що вони самі нерідко страждають від заведеного між ними способу спілкування. Тим більше, що довести їм цього не вдасться. А щодо найупокореніших "низів", то ось нарешті обіцяна розмова. Власне, я і до неї не сумнівався у художній величі Гоголя, але думав, що з погляду життєвої правди він зі своїм Акакієм Акакійовичем трохи перестарався.

А тут заходжу вранці до крамниці. Переді мною пожмаканий чоловічок боязко розглядає вітрину. Тоді набирає в легені повітря - і тихеньким голоском звертається до продавчині:

- Доброго ранку, а сємочки у вас є?

- Є. Вам великі чи малі?

- Та де, куди мені великі? Малі, будь ласка...

Не знаю, може, воно й комфортно, коли люди, які не вважають себе гідними більшого пакетика "сємочок", є твоїми, скажімо, сусідами. Але коли сукупність обставин перетворює забагато твоїх співгромадян на таких акакіїв акакійовичів, шанси цілої країни ефективно протистояти генеральному хамству прямують до нуля.