Мене колись навчив цього старий мудрий старпом. Ти можеш бути суперначальником суперрадіостанції, усі десятки вумних радарів та ехолотів, що у твоєму завіду­ванні, можуть працювати як годинник, хоча один Бог відає, чого тобі це коштувало. Але якщо в тебе погано працює телевізор у матроській їдальні – все. Твою репутацію помножено на нуль. Бо ехолот бачать лише три штурмани, які вміють ним користуватися, а телевізор бачать усі. Тому не клей дурня, а лізь на щоглу і перепаяй нарешті телеантену.

– О, Туреччину тєлік став брати! Класний у нас новий марконі, не те що попередник.

Ось так і в мера. Ми не можемо бачити й навіть не уявляємо, що там відбувається за лаштунками міста, але сніг бачать усі. Момент істини. Ви знаєте, мені здається, що пан Віталій найбільше у світі чекав цього снігу, бо вже давно не виходив на ринг. Зараховано. По очках, не нокаутом, але зараховано.

Ну, звісно, скажуть скептики, – це ж несподіванка, сніг у лютому. Але ретроспективний підхід до снігоборства – ­доволі показовий. За Омельченка це була побутова щоденна рутина, як у всіх хазяїв старої школи. Вони знали, що снігоборство – головне джерело прибутку. Сніг колись розтане, пальне на його "ліквідацію" спишуть, або перепродадуть, бо хто проконтролює, скільки там його було насправді. Але щоб не палитися – сніг треба таки потихеньку чистити.

Місто-айсберг часів Черновецького, я думаю, ще всі кияни пам'ятають. ­Але я лише, як жираф, недавно почув приписуваний самому Космосу жарт: ­"Не я його розкидав, не мені і прибирати". "Молода команда професіоналів", яка тоді засідала в мерії, цинічно заткнула за пасок колишніх "міцних хазяїв", які точно знали, скільки пального можна вкрасти, щоб комунальні служби так сяк продовжували діяти. Молоді професіонали крали одразу з банківських рахунків і одразу все, щоб не заморочуватись. Оптимізували схему. І місто кожну зиму перетворювалось на айсберг.

Березневий снігопад 2013-го для багатьох киян став поворотною подією. Справді вже неочікуваний і справжній, не по сезону, сніговий шторм, який паралізував місто. І виявилося, що комсомольський виконувач обов'язків мера, за якого кияни так і не проголосували, в цей час розкошує в Австрії, засніжене місто нікому не потрібне, і розраховувати його мешканці можуть тільки на себе. І це прекрасно. Бо якось розбурхало в таких різних людях, безпросвітно зневірених правлінням януковичів, древній інстинкт солідарності городян. Джипи-вседорожники, які чергують біля кучугур і витягують на буксирі застрялі малолітражки. Безбілетні пасажири, які гуртом штовхають тролейбуси. Добрі люди, які розносять заблокованим негодою на трасах водіям бутерброди й чай у термосах. Молодіжний флеш-моб "сходи в магазин замість сусідської бабусі" тощо. Нічого ще не віщувало Майдану, але багато хто тоді згадав Майдан помаранчевий. Бо солідарність.

Тож коли Майдан таки несподівано почався, неочікувано для будь-кого з політичних пророків, на рік раніше, – кияни вже знали, що слід робити. Чия там перемога – час покаже, а чай у термосах, ліки й бутерброди треба хлопцям везти. Від цього був уже крок до спільного патрулювання спальних районів по ночах, ловів на тітушок, яких послали кошмарити наше місто, автомайданівців і всього того іншого, що звемо словом солідарність. Може, без того березневого снігопаду і йолка б ні на кого не подіяла.

І ось знову "несподіванка" – снігопад у лютому. Верески "всьопропало", "насзливають" у соцмережах, червона, десятибальна, карта заторів на Яндекс-пробках, єхидні коментарі "обрали мером боксера, то й майте". Але виявилося, що мер з рингу – то гарно. Бо знає, що англійське challenge – то не виклик на килимок до директора, а виклик на змагання. До вечора Яндекс-карти позеленіли. Вереск у соцмережах захлинувся. Жодних скарг на брак техніки – а він, мабуть, є – чи людей, чи бюджету. З тим, що в тебе є, на тому місці, на якому ти є. І насміхайтеся далі з невміння давати інтерв'ю на камеру. Epic win. Віриться, що на черзі перемог – МАФи, громадський транспорт, сміттєві урни, парковка на тротуарах, озеленення й решта дрібничок, які й роблять місто цивілізованим. Неповторним його зроблять самі кияни. Вони вміють. Городяни з 1500-літнім стажем

×