Привіт від Шеви

Класики відрізняються від пересічних письменників тим, що переслідують нас усе життя.

Колись ТГШ знайшов мене і в Чехії. Виявилося, що Прага неабияке шевченківське місто. Саме тут 1876 року було здійснене перше непідцензурне видання "Кобзаря", а українці Праги традиційно збираються під його пам'ятником – не вусатим і насупленим батьком нації в кожусі, а молодим і натхненним митцем у модному сюртуку й богемній краватці. Я сфоткався під пам'ятником і думав, що шевченківську програму відбув. Аж ні.

Де та Чехія, де те Чорне море, але саме чехам спала думка зібрати на книжковій виставці літераторів з усіх чорноморських країн. І кожен мав відзвітувати, як ця водойма представлена в національній літературі. Виявилось, що для болгар море – це мотив вигнання, екзили, в румунських казках у море тікають неслухняні діти, а туркеня скаржилася на те, що в них Караденіз традиційно вважають північним, холодним і не вартим уваги – і в літературі також.

Я розраховував відбутися доповіддю про українську мариністику: Яновський, Трублаїні, Тендюк, Гончар, Сильченко тощо. І ось тут підступний румун-модератор сказав, мовляв, усе це добре. А ось Шевченко? Що він писав про наше море? А Шевченко на Чорному морі ніколи не бував. Був на Балтиці, на Каспії, навіть на сумнівному Аральському. А ось із Чорним не склалося.

Але в класиків завжди заготований рятувальний круг. Я почухав потилицю і пригадав цитату з листування Шевченка з братом Варфоломієм. "Ти хлопців возив у Херсон. Добре зробив єси! Та чи притокмив ти у те училище торгового мореплавання? Якщо притокмив, то молися Богу та лягай спати: з хлопця будуть люди".

Цитата виявилася вчасною, усі чорноморські літератори заусміхалися, наш Шевченко, "чорноморець, матінко, чорноморець".

А я подумки подякував, що ТГШ в нас читають не лише літературознавці. Бо цитата була просто тобі із сайта Херсонського морехідного училища. Те училище досі "робить з хлопців людей". На те вони й класики, щоб кожен знаходив у них щось своє і отримував від них несподівані привіти.

Що моряки штудіюють Шевченка, в мене була ще одна нагода переконатися. В дописі назвав ТГШ піхотою, і мені тут-таки дали посилання на сайт севастопольського капітана другого рангу "Морськими шляхами Кобзаря".

Виявляється, Тарас Григорович чесно відтрубив чи не два роки на борту шхун "Костянтин" та "Михаїл", що в розібраному стані перевезли караваном на Арал і там зібрали. Був художником описової експедиції, оформив альбом із пейзажами віддаленого моря. І навіть мешкав в одній каюті з майбутнім адміралом Олексієм Бутаковим. Кажуть, цар Микола, якому Бутаков звітував про експедицію, не став навіть дивитися той альбом, коли довідався, хто його малював. Дарма море відкривали. На згаданому сайті, між тим, пропонують видати блок марок з морськими пейзажами Шевченка до ювілею, щоб ми таки побачили те, що не схотів бачити цар. Може, хтось профінансує затію?

У тому, що є свій Шевченко і в художників, можна й не сумніватися. Досить було завітати до "Мистецького барбакану" на Майдані, де художники вивішували свої роботи під час революції. В серії Андрія Єрмоленка можна побачити і Шеву-тракториста, і Шеву-даїшника, Шеву-рокера з гітарою тощо. І в кожній з цих ролей він був цілком органічний і доречний. Судячи з того, як саме ця серія обурювала мистецтвознавців у цивільному, їх цілком влаштовують похмурі монументи в усіх обласних центрах, але не більше.

Між тим, опорність Шевченка до обронзовіння таки варта подиву: 200 років, а для своїх він досі Шева, і годен втнути рокабілі на гітарі. Художники кажуть, його бачили на барикадах у будівельній помаранчевій касці і з замашною биткою. "Борітеся – поборете!" – усе за "Кобзарем". А серед комітетників премії свого імені, а тим паче серед лауреатів, мені уявити Шевченка майже неможливо. Не його естетика.

І вже перед самим ювілеєм отримав ще один "привіт від Шеви". Зустрічав друга-моряка, який повертався з… Новопетрівського порту на Каспії. Найближча стоянка таксі в них була у форті Шевченка. Виявляється, в роки солдатчини, Шевченко не тільки потайки малював та списував захалявні книжечки віршами, а й з рушницею охороняв потужне нафтове родовище для майбутнього незалежного Казахстану