Володі 27 років. Працює перекладачем. 1 листопада до офісу не дістався. Вийшов із метро "Оболонь" і від болю впав на газон. Відкрита виразка шлунка. Хотів гукнути про допомогу, але сил забракло.
Повз нього проходили десятки людей. Ніхто не викликав "швидку". Врятував безпритульний, який Володю сприйняв за конкурента. Ще кілька хвилин – і помер би на вулиці від перитоніту.
Мені кілька разів ставало зле в людних місцях. Вагітною страждала на токсикоз. Вискочила з маршрутки і ледь устигла сховатися за зупинку. Поруч стояло людей із десять. Ніхто не запропонував допомогти. Щоб прийти до тями, прикладала до скроні сніг.
– Вівторок, ранок, а вона вже напилася, – на свою адресу почула від 50-річної жінки.
Увечері з колегою Іваном повертаємося з роботи. Під березою лежить жінка в хутряній жилетці.
– Не лізь. Вона просто спить, – Іван загороджує дорогу.
Намацую пульс. Поруч знаходжу її телефон. Останній із набраних номерів – до чоловіка Олексія. Він дякує, за дружиною приїжджає за 10 хвилин. Каже, та перебрала з подругами за народження внучки. Іван допомагає йому перенести жінку в авто. Як нагороду отримує від чоловіка пляшку коньяку.
– Помагати вигідно, – задоволений іде до метро.
Через тиждень Іван з'являється на роботі з розбитою губою.
– Увечері зі спортзалу повертався, – пояснює. – Серед вулиці 4-річна дівчинка плаче і кличе маму. Взяв її за руку. Думав відвести додому. Вона показувала, де живе, і завела в темний провулок. Там чекали два амбали. Пам'ятаю тільки, що відібрали телефон і гаманець. А потім вирубили кількома ударами в голову. Як удома опинився, не знаю. Мама каже, боєць 72-ї бригади привів до квартири. Хотіла подякувати, але нічого не взяв. На столі лишив мій телефон і гаманець.
1 
1
Комментарии