Надійний

– Більше заміж не піду. Мужики перевелися, – говорить Оксана.

Їй 32. Дружимо зі школи. У селі, де вона живе, я щоліта гостювала на канікулах у бабусі. Подруга двічі розлучена. Виховує трьох дітей. З останнім чоловіком судиться за аліменти. Роботи в селі немає. Щопівроку їздить працювати в Польщу. На Різдво повертається з Богданом. Він широкоплечий, на 10 років молодший, одягнений у дороге пальто.

– Познайомилися з Бодькою у Варшаві, – розповідає дорогою до храму. – Заміж кличе. Дітям подарунки привіз. Мені iPhone купив. Усі гроші віддає. Вроді надійний мужик. Мама каже, то мій останній шанс створити сім'ю. Він теж із села. Ще раз до Польщі катне – і квартиру купуватимемо в Луцьку.

На Вербну неділю Оксана йде до церкви з дітьми. Про чоловіка нагадує золотистий смартфон.

– Розвів мене, як дурочку, – ледь стримує сльози. – Поїхав у Польщу сам. За тиждень дзвонить: "Кохана, я в аварію попав. Ноги відняло. Негайно треба операція, а я без страховки. Скинь на карточку доляри, що відклали на квартиру. На ноги стану – все верну". Я за бакси і в банк. Перевела 12 тисяч доларів. А він подякував і телефон відключив. По цей день не знаю, де дівся. Там 700 доларів його були, решта – ті, що я сім років відкладала. Хотіла дітей із села вивезти. Більше ніяких мужиків. Хіба я сама собі раду не дам?

Перед Великоднем гортаю районну газету. Між некрологами і рецептами холодцю оголошення в червоній рамці: "Гарна жінка 30 років шукає надійного чоловіка для створення сім'ї. Віддам перевагу лучанам". І телефон Оксани