Новину про те, що книгу Олеся Бузини "Воскрешение Малороссии" можуть висунути на здобуття Національної премії ім. Т. Шевченка, досить швидко охрестили інформаційною "качкою". Навіть поставили в один ряд із повідомленням про наміри міністра освіти Дмитра Табачника внести зміни в український алфавіт, вилучивши звідти кілька літер. Тим не менше, в історію з Табачником досить швидко повірили, бо насправді подібні наміри в його стилі.
Тому не бачу нічого дивного та нереального в тому, що Шевченківську премію незабаром можуть дати Бузині. Якщо моя скромна думка здатна на цей процес уплинути, я готовий публічно наполягати на тому, аби Шевченківську скандальний автор Бузина таки отримав. Причому – з рук президента Януковича.
Звісно, книжку варто було б для пристойності та чистоти експерименту перекласти українською. Після чого зробити наступний крок: прийняти Олеся Бузину в члени Національної Спілки письменників України. Я глибоко переконаний: як Шевченківська премія з її давно вже заплямованою репутацією, так і письменницька Спілка, чия репутація не набагато краща, давно вже плачуть за автором дослідження "Вурдалак Тарас Шевченко".
Почнемо з Шевченківки. Про те, що вона для більшості успішних письменників стрімко втрачає хоча б якесь статусне значення, свідчить минулорічний скандал довкола неї. Очевидно, про всі підводні камені та придворні інтриги в цій історії ми дізнаємося років через 50. Проте показовою є сама ситуація: будучи актуальним письменником старшої генерації, Шкляр насправді хотів би мати Шевченківку. Якби ця державна нагорода справді була статусною та щось важила для нього, окрім фінансової складової, автор "Чорного Ворона" напевне знайшов би вихід із сумнівної ситуації, в якій опинився у зв'язку зі зміною політичного курсу в Україні.
Саме той скандал опустив Шевченкіську премію в інформаційному просторі ще нижче, ніж вона знаходилася до того часу. Не помилюся, коли припущу: завдяки тій історії цього року найвищу державну нагороду змогли отримати найбільш компромісні фігури з тих, хто реально заслужив її.
Тепер слід нарощувати м'язи та пропонувати на Шевченківську премію гіперлояльних до влади та одночасно медійних персонажів. Вони мали б не просто взяти премію, а й створити прецедент та голосно подякувати. Тут Олесь Бузина дійсно один із перших кандидатів. Після його вшанування на офіційному рівні ніхто не скаже, що в Україні дають Шевченківську премію або за націонал-патріотичну кон'юнктуру або задля дотримання культурного нейтралітету.
Бузині державну премію можуть дати хоча б за сміливість у висловленні альтернативного погляду на історію України. Та навіть за спробу примирити Схід та Захід нашої країни як між собою, так і з державою Росія. Все, що говорить та пише Бузина, активно сприяє інтеграції України в спільний із Росією політичний, економічний, соціальний та культурний простір. Тобто до Євразійського Союзу, котрий є оновленим СРСР, чия ідеологія цілком вписується в погляди означеного Бузини.
Оскільки погляди згаданого вище письменника та журналіста не просто висловлюються вільно, а й мовчки підтримуються владою, може яскраво свідчити про наявність в Україні демократії. Саме з метою затвердити цю опцію влада може піти не лише на висування Бузини на найвищу державну нагороду. Віктору Януковичу напевне хтось пояснить: раз Дмитро Табачник досі міністр освіти, то Олесь Бузина цілком має право отримати з його президентських рук Національну премію ім. Шевченка.
Головне – позбавити Шевченківки не може будь-яка наступна влада. Інакше наступникам Януковича доведеться визнати, що з державною нагородою можна робити те ж саме, що з Конституцією України - міняти, як зручно окремим особам.
Тобто Шевченківська премія для Олеся Бузини – це назавжди. Це інвестиція чинної влади в своє майбутнє повернення. А Спілка письменників України в особі нового керівництва вже заявила про свій намір співпрацювати з владою. Через те лояльному до влади Бузині місце саме в офіційній письменницькій організації, котра фінансується з бюджету. Як, до речі, і Шевченківська премія.
Олеся Бузину повинна офіційно підтримати українська влада бодай у такий спосіб. Чому? Бо інакше вона повинна засудити діяльність Бузини і визнати її такою, що не відповідає прагненню Україні до євроінтеграції. Адже далі робити вигляд, що Бузини, Табачника та їхніх однодумців у нас не існує просто не можна. Нагородити або суворо попередити. Третього не дано.
7 
1
Комментарии
56