Озвучивши напередодні Дня знань намір влади звільнити Дмитра Табачника з посади міністра освіти та науки, Адміністрація президента жодним чином не прагне змін у освітянській галузі. Швидше за все, таки справджуються прогнози: Табачника "тримали" на той крайній випадок, коли виникне потреба послабити суспільну напругу.
Звісно, як свідомий громадянин, а головне – як батько, я подібне звільнення підтримую. Навіть вітатиму святковий концерт чи хоча б святкову вечірку, влаштовану з цього приводу. Загалом якщо це таки станеться, в Україні мусить відбутися гігантський флеш-моб, мета якого – одночасно зібрати людей по всій країні, від Донбасу до Закарпаття, і вдарити танок перемоги зі спаленням відповідного опудала та стрибками через вогнище.
А те, що Табачник набрид усій моїй країні, а не окремим регіонам, підтверджує минулорічна "АнтиТабачна" кампанія – студентські протести охопили всі без винятку регіони. Освіта стосується всіх, і товариш Табачник – останній, хто здатен вирішити її проблеми. Та навіть просто хоч якось благенько керувати нею. Звісно, якщо йому дати в руки кермо, він його крутити буде. Проте ефекту від такого крутіння вийде рівно стільки, скільки від потуг нашого жеківського сантехніка Миколи спроектувати авіалайнер для заводу Антонова. Або, якщо бути зовсім уже брутальним – як від зайця, котрому довірили барабан. Тобто, навчити живу істоту виконувати певні функції цілком реально, проте ця істота навряд чи розумітиме суть того, що змушена робити.
З усім, що говориться про Дмитра Табачника та причину його ймовірної відставки, я цілком погоджуюся. Так, його "зливають", а не звільняють через профнепридатність. Так, це напряму пов'язано із черговим загостренням україно-російських стосунків. По суті, це такий самий хабар прогресивній та мислячій частині нашого суспільства, як минулорічне оголошення про початок ліквідації не менш одіозної, ніж Табачник, Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК). Правда, комісію досі не ліквідували, якісь бюджетні кошти на неї витрачаються. Але відомство пана Костицького, котре за своїм Статутом мусило засудити антиукраїнські висловлювання представника української влади, поки хоча б мовчить у ганчірочку. Тим більше, що викинути Табачника з уряду – це не просто хабар суспільству, а хабар у особливо великих розмірах. І ми його візьмемо, схваливши цей крок влади.
Але в усіх пристрастях, котрі від березня минулого року киплять саме навколо постаті Дмитра Табачника, немає однієї, головної складової. Можна підібрати невеличкий дайджест із ЗМІ від 1994 року, і побачити, хто такий Табачник:
- не лише непопулярний міністр, а й непопулярний політик
- вдавався до відкритих фальсифікацій, коли очолював передвиборчий штаб Леоніда Кучми та під час голосування в телепроекті "Великі українці"
- організував побиття депутатів у вестибюлі Адміністрації президента в 1995 році та був прямо причетний до музейних крадіжок 2005-го
- невідомо за які бойові заслуги отримав військове звання полковника та прикрасив себе антикварними орденами, які не має права носити
- замішаний у махінаціях із бюджетними коштами вже на міністерській посаді та своєю владою тасував і без того недосконалі програми з літератури та історії
- неосталініст та апологет "русского міра"
Проте все перераховане вище та інше, не перераховане, цілком підпадає під поняття "діяльність" і зовсім не відповідає терміну "робота".
Не знаю, з яким формулюванням звільнятимуть рано чи пізно Дмитра Табачника. Дуже хочеться, аби його попросили з посади не тому, що це політично доцільно, а через те, що це – правильно: звільняти посадовців, котрі не розуміються в галузі, якою керують. Екс-міністр освіти Станіслав Ніколаєнко спробував зазначити: Табачник не знається на галузі, якою керує. Хоча погодився: Дмитро Володимирович кваліфікований чиновник. Приблизно те ж саме сказав і політолог Михайло Погребинський, назвавши його "міністром-професіоналом" Саме ці визначення я під сумнів не ставлю, адже Табачник має мінімум чверть століття чиновницького і депутатського досвіду. Відтак це не означає, що він здатен дати раду саме освітній галузі.
Пояснення – очевидне і лежить на поверхні. Дивно, що ніхто з опонентів одіозного міністра не звернув на це жодної уваги. Адже ні для кого не секрет, що Дмитро Табачник не має власних дітей. Звісно, це його приватна справа. Проте людина, котра сама не відправляла власних дітей у перший клас, не робила з ними домашніх завдань, не ходила на батьківські збори та не переживала за їхні вступні іспити до вузу, не може розуміти елементарних потреб та проблем освітянської галузі. А це означає: попри купу справедливих обмовок Табачник все одно повинен з такої важливої посади піти.
1 
1
Комментарии
47