"План перемоги" Зеленського: чи дійсно йшлося про перемогу

Останнім часом з усіх прасок лунає обговорення "переможного плану" від президента. Однак що в ньому - українській громадськості невідомо, а західні ЗМІ взагалі написали, що там є пункти про здачу окупованих територій в обмін на гарантії безпеки від союзників. В ОП обурені, союзники мовчать, на фронті - суцільні втрати. Що далі?

В Офісі Президента заперечили описану у Financial Times в якості "плану перемоги" можливість здачі окупованих територій за гарантії безпеки від Заходу (нібито йдеться про "мовчазну згоду" на те, що окуповані території мають бути повернуті дипломатичними шляхами колись у майбутньому). "Це маячня. Немає такої розмови взагалі. Ніхто на Заході офіційно і явно не пропонував Україні такі гарантії безпеки, які точно не допускали б розширення або повторення війни. Вони навіть далекобійність бояться дати. І ми не торгуємо суверенітетом і територіями", - повідомило неназване джерело в ОП.

Але справа тім, що ми не бачили самого "плану перемоги". І в багатьох є сумнів, чи він взагалі існує - чи його бачили хоча б лідери союзників. Саме тому і немає чіткої схеми кроків союзників чи надання збройної допомоги - все ухвалюється трохи не спонтанно, залежно від ситуації "на землі", щоб не допустити обвалу фронту.

Тому і не дають далекобійну зброю і дозвіл її застосовувати. Бо не бачать конкретного покрокового плану відновлення контролю над територіями із застосуванням цієї зброї (а це не тільки військові задачі, це і економіка, і соціалка, і відновлення інфраструктури - і все це на тлі системної захмарної корупції). Дати зброю і дозволи, щоб чекати років 10 значущих результатів, - західні демократії просто не розраховані на такий формат, виборці не дозволять.

А щодо розміну територій на мир (не "безпеку" - бо гарантії не може дати ніхто - швидше навпаки, всі розвідки і фахівці гарантують, що напад буде повторено, відмінності тільки в строках)... Умовний "корейський варіант" обговорюється союзниками вже другий рік, від провалу контрнаступу і статті генерала Залужного.

Це цілком прагматичні дискусії: якщо немає прямо зараз конкретної змоги повернути контроль і завоювати мир - значить, треба обирати з доступних інструментів припинення війни. Зокрема, і з тимчасової відмови від суверенітету щодо певних територій. Цього від нас вже тривалий час вимагають союзники: щоб ми стали більшими реалістами.

Зрештою. Всі західні ЗМІ пишуть, що в нас рветься оборона на окремих ділянках. І що далі? Відвойовувати території - для початку потрібні банально люди. А що в нас із системою ТЦК і з мобілізацією, в курсі і ми, і союзники.

Поки ми тримаємось на одному (попри всі екзерсиси Гетьманцева в тилу): ЗСУ лишаються найпотужнішою і найдосвідченішою армією в Європі. Плюс удари власними силами вглиб територій ворога. Тільки з цих причин нас іще не примусили до миру. Чи це надовго, матимем відповідь після "Рамштайну" 12 жовтня.

Оригінал