І Україна, й Росія - лише фігури на глобальній шахівниці

США та Китай розпочали гонку за першість на планетарній арені, де решті країн відведена роль союзників та фігур, чиї інтереси будуть розглядатися лише в контексті зацікавленості основних гравців. Що тут можна зробити?

"Глобальна шахівниця": за дошкою США і Китай, Україна і Росія - фігури. Важливі, але тільки фігури. Формування Китаєм міжнародної платформи "Друзі миру" на противагу коаліції "Рамштайн" стало контрастним маркером для суті глобальних процесів.

З одного боку планетарної арени - Америка. В контексті російсько-української війни США тиснутимуть на нас задля прийняття необхідного їм рішення. В нас особливих варіантів, крім виконання настійливих рекомендацій союзників, нема. Ми повністю від них залежимо в питаннях оборони, перспектив повернення територій, правових міжнародних аспектів війни, санкційного тиску, прихистку наших біженців, супутникових розвідданих тощо.

А тепер Китай вирішив віддзеркалити дії Америки - і виступити гравцем з боку Росії, який диктуватиме Путіну, на що і коли погоджуватись в питанні припинення війни. Тим більше, Пекін має всі можливості контролювати Путіна: джерело "паралельного імпорту", напрямки збуту основної кількості нафти й газу, взагалі функціонування підсанкційної економіки. І ресурси для ведення війни: шахеди, іранські ракети, північнокорейські ракети і снаряди на сьогодні становлять значну, а завтра становитимуть визначальну частку всієї застосовуваної проти нас зброї.

Але Тегеран та Пхеньян - союзники Китаю, а не Росії, на Росії вони тільки заробляють, причому з дозволу Китаю і натурою. Сі Цзиньпіну достатньо дати відмашку на замороження поставок зброї - і СВО захлинеться без засобів ведення війни, бо власне виробництво і так невелике і неякісне, плюс санкції перекрили більшість шляхів постачання складників.

Але аж такий прихильний миру Сі такої відмашки досі не дав (хоча витягує з Росії чимдалі більше сировини за безцінь). Бо Сі плювати на Росію і Україну. Вони його цікавлять тільки як аргументи в глобальному протистоянні зі США, способи збереження масштабів експорту.

Отже, коли в рамках мирних переговорів йтиметься про якісь поступки - це будуть не поступки України Росії чи Росії Україні. Це будуть поступки Китаю Америці чи Америки Китаєві. І саме цього пробує домогтись Пекін формуванням власної коаліції (навіть дубльованої: БРІКС + "Друзі миру").

От тільки Білий дім, хто би не сидів в Овальному кабінеті, не зацікавлений розмінювати свої глобальні інтереси і стратегічні задачі на дрібне питання перспектив України. Якщо вже йтиметься про якийсь компроміс із Китаєм, то це має зачіпати дійсно вагомі для США речі.

Але загалом глобальна диспозиція напередодні виборів у США виглядає саме так: за нами - США і Глобальний Захід (із власними інтересами), за Росією - Китай і Глобальний Південь (так само з власними, а не російськими інтересами). Нас підштовхуватимуть до миру США, Росію - Китай. Шукаючи цим насправді власні глобальні компроміси.

Але не слід забувати, що зміни "на землі" (як-от Курщина) міняють набір карт в руках глобальних гравців. І впливають на актуальність і масштаб певних поступок - територіальних, політичних чи економічних. Отже, знову все виходить на те, що доля України в руках ЗСУ (а також СБУ і ГУР МОУ та їхніх дронів більшого радіусу дії).

Оригінал