Путін обіграв Захід у наперстки: за лаштунками багатоходівки

Захід програє Путіну з розгромним рахунком. Обмін цивільних заручників на кремлівських шпигунів показав - Європа безсила проти шантажу всесвітнього бандита. Що далі?

1 серпня цього року у повітрі відчувався не запах прийдешньої осені, а дух холодної війни. Масштабний обмін в'язнями (їхні категорії заслуговують на окрему увагу) між Заходом та Росією за посередництва та операційної підтримки Туреччини нагадав про подібні заходи часів біполярного протистояння США та СРСР. Світ побачив рімейк, але більш цинічний.

Логіка обміну. Вона має політичний характер. З одного боку, у США склалася традиція на фініші президентської каденції здійснювати обміни та помилування. У нинішньому випадку звільнених громадян США зустрічали Джо Байден та Камала Гарріс, адже публічне піклування про громадян - вагомий елемент політичного паблісіті. Тому керівники країни продемонстрували турботу та піклування. Можна припустити, що домовлятися про обмін з новим американським президентом Кремлю було б важче: Камала Гарріс має прокурорський досвід, і йти на подібний обмін на початку можливого президентства їй не пасує, а Дональд Трамп вже заявив, що цей обмін мав "жахливі наслідки для США".

Хто виграв? На жаль, відповідь однозначна - Владімір Путін. Він тому, власне, також приїхав зустрічати колишніх колег зі спецслужб, зробивши це максимально демонстративно. "Голос Кремля" Пєсков навіть визнав, що Вадим Красіков, який у 2019 році застрелив у Берліні бійця чеченського опору, служив у ФСБ. Проте не можна виключати, що обмін організовувався заради звільнення Владислава Клюшина, компанія якого розробила моніторингову програму "Катюша", яку використовує у своїх інтересах Кремль. Для РФ перебування Клюшина в руках американських правоохоронців з 2021 року було проблемою: всерйоз припускають його причетність до спроби втрутитися в перебіг президентських виборів у США у 2016 році.

Не менш важливим став і публічний сигнал від Путіна "Росія своїх не кидає", після якого у країнах Заходу всерйоз очікують пожвавлення активності російських спецслужб. Цьому сприяють не лише настрої, що панують у Кремлі, але і відсутність смертної кари практично в усіх європейських країнах.

Опосередкованим бенефіціаром стала Туреччина, яка стала фактичним оператором здійснення обміну. Реджеп Ердоган продовжує використовувати поєднання "особливих відносин" з Путіним зі статусом президента країни-члена НАТО. Якщо пригадати зернову угоду Росії та України з Туреччиною та ООН, посередництво Туреччини в обміні Медведчука на "азовців", то стає зрозумілим, що у великих перегонах на право стати посередником Ердоган обігнав інших конкурентів.

Фактор Лукашенка. Згаданий вище фактор смертної кари Путін використав у Білорусі, де його геополітичний міньйон Олександр Лукашенко зберігає цей інструмент тиску на суспільство. Влітку 2024 року він зіграв зовнішньополітичну роль. Кілька тижнів тому до розстрілу у Білорусі було показово засуджено громадянина Німеччини Ріко Кригера. Офіційний Мінськ навіть не приховував фальсифікованого характеру вироку, поширивши також пропагандистський фільм, цільовою аудиторією якого стала німецькі громадськість та політикум. Білорусь гучно просувала тезу: "ми скоро стратимо вашого громадянина", і це мало потужний вплив на позицію німецького уряду.

Варто нагадати, що наприкінці червня з білоруських в'язниць на обмін в Україну вирушили п'ятеро громадян нашої держави, які взяли участь у російсько-українському обміні. Лукашенко у такий спосіб продемонстрував спроможність брати участь у подібних комбінаціях, оскільки фактор недовіри під час обмінів традиційно присутній.

Нобелівський казус та realpolitik. Проте повернення Кригера - це далеко не кінець історії. Якщо минулорічного лауреата Нобелівської премії миру, керівника російського центру Меморіал Олега Орлова обміняли, то його колегу, білоруського правозахисника з центру "Вясна" Алеся Беляцького залишили за ґратами. Не менш цікаво, що США не стали боротися за звільнення ще одного американського громадянина, Юрія Зеньковича, який був засуджений за справою Фєдути-Костусєва. Принагідно можна пригадати, що власника білоруського та американського паспортів, політтехнолога Віталія Шклярова звільнили зі слідчого ізолятора у жовтні 2020 року, і цього тоді добилася адміністрація Дональда Трампа.

Реакція звільнених. М'яко кажучи, пікантною виявилася боннська пресконференція трьох богатирів російської опозиції - Іллі Яшина, Андрея Пивоварова та Владіміра Кара-Мурзи. Нагадаю, що Яшин отримав тюремне ув'язнення через поширення інформації про злочини російських окупантів у Бучі, а Кара-Мурзу двічі намагалися отруїти спецслужби РФ. Проте це не завадило цій трійці на різні голоси, проте синхронно по суті заявити про готовність боротися за зняття санкцій з Росії, наголосивши на необхідність тиснути на Кремль, а не на звичайних громадян. Навряд чи учасників обміну є якісь ілюзії з приводу ситуації в Росії, швидше ними керує прагнення знайти собі нові політичні можливості.

Що робити Україні? Перш за все, нам слід скористатися резонансом обміну для привернення уваги до долі наших громадян, які перебувають у російському полоні. Це не лише військові, але і цивільні особи, яких затримали незаконно, викрадені окупантами діти. Не зайвим буде шукати можливості для діалогу з європейськими країнами, де активно затримують російських шпигунів, насамперед, у Польщі та країнах Балтії. На східному фланзі НАТО російські спецслужби помітно активізувалися, їхні візаві протидіють "активним заходам", і об'єднання обмінних фондів було б не зайвим. Втім, маємо усвідомлювати, що обміни, подібні до цього, не здійснюються на постійній основі.

Gazeta.ua