На Заході заговорили про загрозу виживанню України - ситуація вкрай тяжка

Наші союзники нарешті визнали: допомога Україні "по краплі" призвела до зворотного ефекту. Ескалація посилилася. Що далі?

Цього разу я дам лише половину статті "The Economist". Прибрав просто лірику на початку, яку зазвичай використовують для залучення читача в текст через емоційний репортаж. Нам тут не до емоцій. Питання реально про виживання. І про окупацію Києва. Саме про це міжнародне видання пише англійською мовою своїм підписникам.

Автопереклад: Українські захисники з тривогою готуються до невідворотного наступу Росії

Затримки Заходу з наданням зброї допомагають Володимиру Путіну використовувати перевагу в чисельності. Мета боїв навколо Часового Яру полягає не в тому, щоб утримати кожен сантиметр землі, а в тому, щоб не дати російській армії просунутися по решті території України і захопити її головні міста, зокрема Харків, Дніпро, Одесу і Київ. Так само і Путін не зацікавлений у Донбасі через його територію; він намагається підкорити Україну і покласти край її прагненню стати частиною європейського порядку. Минулого тижня Еммануель Макрон, президент Франції, заявив в інтерв'ю The Economist, що цей порядок може загинути "набагато швидше, ніж ми думаємо". Україна - це місце, де відбувається боротьба.

Рік тому, коли Україна готувалася до контрнаступу, утримання власних позицій вважалося найпесимістичнішим сценарієм. Зараз, коли Росія готується до нового наступу, це вважається найкращим варіантом. Від солдатів до генералів - усі, з ким The Economist поспілкувався за останній тиждень, знають, що Україні не вистачає ресурсів, щоб повернутися до кордонів 1991 року, як це обіцяють її політики. "Я пропоную кожному, хто говорить про кордони 1991 року, приїхати до Бахмута", - каже полковник Тимченко, маючи на увазі місто, яке Україна втратила рік тому після місяців жорстоких боїв.

Зараз на кону не територіальна цілісність України, а її виживання. Сповільнення російських сил на Донбасі має вирішальне значення. Полковник Павло Федосенко, командир 92-ї бригади, яка допомогла звільнити Харківську область у вересні 2022 року, зараз воює приблизно за 350 км на південний схід від міста. "Всі знають, що якщо ми не будемо боротися за Костянтинівку і Дружківку [ймовірну наступну ціль Росії], то через кілька тижнів російські війська будуть у Дніпрі, Харкові, Кривому Розі", - каже він. Він вважає, що існує "70% ймовірність" того, що Росія може окупувати решту території Донбасу. Питання в тому, скільки часу це може зайняти і якої шкоди може завдати Україні в процесі.

Капає і капає

Побоюючись ескалації, Захід ніколи не надавав Україні всю необхідну зброю. Після шестимісячної перерви в американських поставках, спричиненої обструкцією з боку республіканців, вона має достатньо боєприпасів, щоб вижити, але не перемогти російські війська. На момент схвалення нового пакету американської допомоги 24 квітня, боєприпаси були урізані. Полковник Федосенко каже, що для його американських гаубиць "Паладін" залишилося п'ять снарядів на день. "Що я мав робити з такою кількістю снарядів? Мої люди воювали лопатами в окопах". Він сподівається, що ефект від пакету допомоги вартістю 61 мільярд доларів буде відчутний вже за кілька днів, оскільки багато озброєнь було попередньо розміщено в Польщі.

Хоча Росія має перевагу в снарядах і живій силі, полковник Федосенко вважає, що вона, можливо, досягла свого піку. Лише кілька тижнів тому, за його словами, російська піхота за підтримки 10-20 бронемашин і танків здійснювала атаки кожні дві-три години. Зараз вони атакують приблизно раз на п'ять днів, використовуючи мотоцикли і квадроцикли, щоб не здіймати пил, і просуваючись невеликими групами, щоб полювати на слабкі місця.

За словами полковника Федосенка, близько 70% російських солдатів, які беруть участь у таких нападах, є колишніми ув'язненими. Він також бачить таджицьких, узбецьких, туркменських, кубинських і сомалійських найманців. Багато солдатів ніколи раніше не брали участі в бойових діях. "Наші перехоплення свідчать про те, що вони намагаються набити руку, використовуючи всіх, кого можна змусити воювати - кухарів, будівельників, механіків, кого завгодно". Він знає, що багато російських солдатів не мають вибору. "Більшість полонених, яких я беру, - це хлопці з маленьких містечок і сіл. Вони кажуть, що або їх вб'ють тут, або вб'ють там, якщо вони втечуть". Деякі застрелюються, а не здаються в полон.

Наразі, однак, російські війська продовжують наступати. Хоча Україна не розпадається, вона втрачає близько 20 кв. км щотижня. Пан Путін, можливо, хоче завдати максимальної шкоди до 75-ї річниці НАТО в липні, щоб принизити Захід і примусити Україну до переговорів. Але оскільки він не афішував свій новий наступ, йому не потрібно буде визнавати і його провал.

Тим часом Путін душить економіку України, виводячи з ладу значну частину її електростанцій, і виснажує цивільне населення, бомбардуючи міста. Харків, який вже запровадив нормоване електропостачання, майже щодня зазнає ударів авіабомб. Проте місто з населенням понад 1 мільйон осіб зберігає спокій і продовжує жити. Минулого тижня сонячного дня мешканці прогулювалися парком, а прибиральники виносили сміттєві баки, незважаючи на те, що менш ніж за кілометр від них з потужними вибухами приземлилися дві планерні бомби. Підтримувати місто в чистоті та функціонуванні - це спосіб протистояти руйнуванню та хаосу.

З огляду на те, що близько 50 000 нових російських військових збираються через кордон, що знаходиться приблизно за 40 км від Харкова, харківське командування знає, що вони можуть стати мішенню під час наступного наступу Росії. Один зы сценаріїв - ізолювати місто, перекривши головну дорогу на Київ. Інший - наблизитися на 10 км ближче, поставивши східні околиці міста в зону досяжності артилерії і створивши буферну зону для захисту Бєлгорода, російського міста, яке зазнає ударів українських безпілотників.

Костянтин Немічев - командир знаменитого полку "Кракен", підрозділу спеціального призначення, сформованого в перші дні вторгнення у 2022 році, який захищав Харків. Він очікує, що ворог знову нападе на область у середині травня, але вважає, що йому не вдасться наблизитися до міста. Під час інтерв'ю біля зруйнованої будівлі школи на сході міста, де у 2022 році відбулася запекла перестрілка, в якій були знищені солдати окупантів, командир каже, що оборона зараз набагато сильніша. Вона має три лінії укріплень і цілу бригаду, щоб зупинити росіян. "Вони можуть просунутися на кілька кілометрів углиб області, - каже він, - але я не думаю, що їм вдасться зайти далі, ніж на 10 км".

Українські збройні сили знають, що у них немає іншого вибору, окрім як продовжувати боротьбу. "Ми можемо або воювати за Україну проти Росії, або нас переможуть і ми будемо змушені воювати за Росію проти Європи", - каже Олег Ткач, підполковник 3-ї танкової бригади, яка захищає Харківську область. Але це відчуття нагальності та екзистенційної загрози, за його словами, має проникнути в усе українське суспільство. "Люди повинні знати правду", - каже він. І Україна потребує єдності, оскільки вона вступає в нову стадію конфлікту.

Досі ця війна, найбільша в Європі з 1945 року, була надзвичайно локалізованою. Для більшої частини країни вона здається майже далекою реальністю. Але коли Росія знову натисне, вона постукає у двері кожного. Всі, хто бажав воювати за Україну, вже записалися. Зараз призов на строкову службу набирає обертів. Кожен чоловік у віці від 25 до 60 років, який живе в Україні, знає, що наступною може бути його черга. 8 травня парламент прийняв закон, що дозволяє деяким засудженим призиватися на військову службу і зняти судимість (хоча, на відміну від Росії, вбивці та інші тяжкі злочинці не мають на це права). На українських чоловіків, які ухилилися від призову, чиниться тиск, щоб вони повернулися. "Якщо вони не повернуться, у них може не бути країни, до якої вони зможуть повернутися", - каже полковник Тимченко у своєму бліндажі під Костянтинівкою, вивчаючи екрани, на яких зображені хвилі ракет "Смерч", що летять на них.

Оригінал