Екскаваторів для ЗСУ нема й не буде. Будуємо дороги
Обласні чиновники відмовляють воякам у техніці для будівництва укріплень. Чому? Бо нічим буде будувати дороги
Я чому з цими дорогами так завівся… Місяці два тому, ще до остаточного штурму Авдіївки точно, ми отримали запит від однієї з військових частин на Запорізькому напрямку. Нас просили як волонтерську допомогу надіслати - знаєте, що? Нізащо не вгадаєте - екскаватор. Екскаватор, блін!
Бо хлопці вже тоді розуміли, що треба зводити лінію оборони. З контрнаступом уже тоді було зрозуміло. А зима. А промерзлу землю лопатою довбати - хрін по чайній ложці виколупаєш. А Запорізька область техніки на будівництво укріплень не давала. Не давала і все.
Потім про цю проблему на Полтавщині почав писати Андрій Полтава. Довбати у всі дзвони. Через день крив х...ми цю, як її там - чи то очільницю "слуг народу" в області, чи хто вона там - яка не давала техніку. Потім про це почали писати вже у всіх пабликах.
Тепер ця проблема стала настільки очевидною, що про це пишуть вже й західні ЗМІ - Україна надто пізно перейшла від контрнаступу до створення оборонних споруд, це може загрожувати катастрофою на фронті. Ви ж знаєте, що росіяни після Авдіївки вже просунулися на захід ще на чотирнадцять кілометрів?
Але місцева влада техніку не дає. Бо треба будувати дороги. А трактор можуть підбити. І дороги тоді будувати не буде чим. Ми, звичайно, можемо викопати лінію оборони, але чим ми будуватимемо тоді дороги (с). Хтось із великих сказав. Не пам'ятаєте, хто?
Те, що будівельної техніки на Велике Будівництво було закуплено в Запорізьку область неймовірну кількість, відомо всім. І ось армія просить волонтерів з Естонії пригнати їм екскаватор до Запоріжжя, коли там своїх сила-силенна стоїть без роботи.
Ми тоді у запиті відмовили. Відмовили. Ну не можемо ми тягти екскаватор з іншого боку Європи за купу грошей, коли у вас своїх там до дупи. Я не знаю, хлопці, як вам бути. Я чесно не знаю. Я не знаю, де вам ховатися від артвогню та КАБів. Не знаю, як вам копати укріплення. Але ми НЕ МОЖЕМО витратити чортову тисячу грошей на те, що в країні і так є, і замість чого можна купити - ну, з десяток так пікапів точно - яких немає.
Це дуже важко - відмовляти. Відмовляти людям на передовій. Знаючи, що, можливо, саме ця відмова буде коштувати комусь життя… Дякувати Богу, цим займаюся не я. Я б не зміг, мабуть. Тому я й не лізу. У нас зараз залишилися лише ми. Донатити, як не в собі. Інакше питання буде не в тому, через два чи через три тижні звільнимо Донбас. А в тому, де проляже новий кордон. По лінії розмежування, Дніпром або кордоном з Польщею.
А потім ти відкриваєш стрічку і читаєш про тендери на 17 мільярдів на будівництво доріг.
І ось скажіть - як я до цього маю ставитися? Які слова у мене першими мають вилітати з рота? Ну слава богу, нарешті?
Ні.
Коментарі