На кону - майбутнє країни. Але влада думає про власні амбіції

Кучма свого часу звільняв міністрів "за створення власного політичного іміджу". Але тоді, нагадаю, не було війни

Через західну пресу нам намагаються продати ідею, що Валерія Залужного хочуть звільнити не через політичні ревнощі, а через розбіжності у підході до мобілізації.

Ідея в тому, що Залужний хоче 500 тис. людей, а президент каже, що це забагато.

Але я не розумію, в чому тут проблема.

По-перше, ми ніколи не чули від самого Залужного, що йому потрібно 500 тис. людей. Ніколи.

Але навіть якщо так. То що? Залужний у цій моделі виконавець. Політики - розпорядники ресурсів. Виконавці завжди вимагають ресурсів на повну. Проте їхні бажання ніхто ніколи не задовольняє. Це ж як в бізнесі.

Як це працює? Виконавець каже, скільки йому ресурсів потрібно. Розпорядники ресурсів ніколи не задовольняють ці запити. Чи мова йде про людей, чи про гроші, чи про час. Вони лишень кажуть, що по ресурсам є обмеження. І працювати треба в рамках цих обмежень. А далі вже виконавець приймає рішення, буде він працювати в рамках цих обмежень чи ні. І якщо він не може забезпечити результат, то відмовляється від проєкту. Звільняється. І йде.

Або працює на результат.

У статті Залужного на CNN видно, що він приймає цю обмеженість ресурсів. І каже, що знає, як в таких умовах досягти результату. То ж виконавець приймає умови задачі, які йому встановлює розпорядник ресурсів.

Наявність різних поглядів на рішення будь-яких задач у дорослому світі - це ок. Дуже дивно, коли люди з тобою у всьому згодні, бачать лишень твої успіхи і у всьому з тобою погоджуються. В такому разі якраз і треба ставити питання про їхню мотивацію. Конфлікти - це добре. Особливо якщо вони не переходять на персоналії. І в сучасному світі, в світі компаній і корпорацій, безліч дорослих людей працюють один з одним, не маючи причому симпатій один до одного. Бо є задача. Є робота. А емоції можна залишити для свого приватного життя.

Тому мобілізація не може бути причиною звільнення Залужного. Приводом - так, але не причиною. І звільнення людини, яка має найвищий рівень довіри в суспільстві і армії під час війни, через персональні симпатії - є нерозумним рішенням, яке породжує занадто багато ризиків. Кучма свого часу звільняв міністрів "за створення власного політичного іміджу", але тоді не було війни і на кону не стояло так багато.

Коли на кону майбутнє країні, не варто думати про політичні амбіції. Бо це як з ковбасою і свободою. Бо якщо обрати політичні амбіції, може статися, що не буде ані країни, ані політичного майбутнього. А цього б нам всім дуже не хотілося.

Оригінал