Як можна перемогти корупцію в Україні: сім кроків

Тільки жорсткі заходи можуть мінімізувати корупцію (не знищити, це неможливо) до суспільно безпечного рівня

Кажуть, що одеський воєнком поїхав за кордон напередодні вручення йому підозри.

Тут прекрасно все.

І те, шо "звичайний" воєнком під час війни збагатився мінімум на декілька мільйонів євро (вартість його придбань нерухомості в Іспанії). І "патріотичність" нашої корупції, коли кошти, вкрадені на режимі громадянських обмежень, інвестуються в іспанську економіку, а не в українську. І те, що людина, військовий, може, виявляється, спокійно виїхати за кордон напередодні вручення підозри. І це мова про людину, яку декілька разів публічно згадував президент і "кейс" якої розглядався на ставці.

А що тоді казати про інших чиновників? Там і поготів – мрак і безодня.

Це ще раз підкреслює мою стару тезу: у нас мережевий характер корупції, і боротись з нею треба як з мережевим явищем. Хто прикривав, хто був "в долі", хто попередив, хто випустив за кордон.

Чи можна перемогти корупцію в Україні?

Ще раз нагадаю свої сім кроків боротьби з корупцією.

1. Презумпція винуватості для чиновників. Не держава має доводити, що цей палац куплено за вкрадені кошти, а чиновник – що за зароблені. Для цього необхідні зміни до Конституції.

2. Сімейна порука за корупційний злочин. Відповідає сім'я всім своїм майном. Перший рівень спорідненості.

3. Більш жорсткі покарання: довічне ув'язнення за системну корупцію.

4. Закон про корупційні діяння у групах. Тобто покарання або обмеження займати посаду тільки за сам факт належності до закритої корупційної мережі – омерти. В Італії це хресний батько, в Грузії – вор у законі. У нас – кумівство. Необхідно прийняти "закон про кумівство".

5. Спадкова відповідальність за корупцію від батьків до дітей, онуків і до моменту повної компенсації нанесеної державі шкоди. Наприклад, як по відношенню до корейського президента Чон Ду Хвана. Він був відправлений у відставку у буддійський монастир на два роки, потім засуджений до смертної кари, заміненої пожиттєвим ув'язненням із сплатою державі штрафу у розмірі $370 млн. Ці гроші його сім'я сплачує й досі.

6. Невідворотність покарання та невибірковість правосуддя. По першій частині – введення пожиттєвого строку позовної давності за корупційні злочини. По другій частині – заборона на укладання угоди зі слідством, де об'єктом угоди є сам звинувачений, а не треті особи. Введення покарання для правоохоронців по спеціальній статті – "вибіркове правосуддя".

7. Запровадження механізму приватних "мисливців за головами" щодо корупційних злочинів за винагороду, на кшталт "мисливців за головами" Дикого Заходу чи приватних детективів в сучасних західних країнах.

Всі інші ідеї, типу, а давайте знищимо державну надбудову чи спростимо систему, щоб не було простору для корупції, у нас апріорі не працюють. Державну корупцію успішно замінює корупція корпоративна (хто був в облгазі чи обленерго, той знає). У будь-якій системі, навіть спрощеній, залишається опція прийняття рішень, а отже і корупція. Тільки жорсткі заходи можуть мінімізувати корупцію (не знищити, це неможливо) до суспільно безпечного рівня.

Оригінал