Ми – інші. Як декомунізація зробила Україну відмінною від Росії

Українці замінили радянське минуле на європейське майбутнє

Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року призвело до швидких та трансформаційних змін в українській національній ідентичності. Воно докорінно погіршило українсько-російські відносини. Нинішнє прагнення дерусифікації продовжує процеси відходу України від її російського та радянського минулого, які відбуваються з кінця 1980-х.

Українці на місцевому рівні проводять радикальну дерусифікацію країни, прагнуть розірвати історичні та сучасні зв'язки з Росією. Перейменовано або знесено пам'ятники російським військовим та політичним діячам, російській літературі та культурі. Найвідоміший приклад – знесення пам'ятника цариці Катерині в Одесі. Замінено площі, дороги та бульвари з російськими та радянськими назвами. Площу Льва Толстого в Києві перейменовано на площу Героїв України. Російські книги заборонені для ввезення в Україну. Тисячам росіян – політикам, олігархам, діячам культури та літераторам – заборонено в'їзд. Росіяни більше не можуть володіти бізнесом та власністю. Існуючі російські підприємства націоналізовані, а їхні активи передані органам, яким доручено відновлювати Україну, зруйновану російськими атаками.

У 2014 році Євромайдан прийшов до влади в Україні. Спочатку до влади прийшли революціонери. Потім проєвропейські сили виграли дострокові президентські та парламентські вибори. Проросійські сили більше не могли чинити опір радикальним змінам у національній ідентичності, пам'яті та мовній політиці. Проросійська Партія регіонів розпалася в лютому 2014 року, а її сателіт Комуністична партія перестала бути популярною, а з 2015 року не може брати участь у виборах.

Одним із перших прикладів змін у політиці ідентичності стало ухвалення у квітні 2015 року чотирьох законів про декомунізацію, які привели Україну у відповідність до аналогічних законів, ухвалених раніше у трьох країнах Балтії та Центральній Європі. Не минуло й місяця, як 70 переважно західних учених підписали відкритий лист із протестом проти законів про декомунізацію.

Здивувала швидкість, з якою вони написали та підписали відкритий лист. Адже лише тоді закони були доступні українською мовою, і постає запитання, чи всі академіки змогли читати українською. У розмові з багатьма з тих, хто підписався, вони зізналися, що не читали чотири закони до того, як підписали відкритий лист, який був розміщений на Facebook. Чотири закони є складними законодавчими актами, що вимагають певних знань про контекст, нюанси та законодавчий жаргон, яких немає у відкритому листі.

Ще більш дивним було те, що закони про декомунізацію, ухвалені в інших посткомуністичних країнах, ніколи не привертали такої пильної уваги західних учених. Немає іншого відкритого листа десятків учених, які засуджують, наприклад, закони про декомунізацію у Польщі, Чехії чи Естонії.

Два фактори спонукали канадського академіка Девіда Марплса написати відкритий лист.

Першою була його незгода з одним із законів, що прирівнюють нацистські та комуністичні злочини проти людства. Дебати між західними інтелектуалами про те, чи є нацистські та комуністичні злочини порівнянними продуктами тоталітарних ідеологій, ведуться з 1980-х.

Закон України, який прирівнює нацистські та комуністичні злочини, не був чимось новим. Резолюції з цього питання прийняла ПАРЄ у 2006 році, Європейські громадські слухання ЄС щодо злочинів, скоєних тоталітарними режимами у 2007 році, Празька декларація про європейську совість та комунізм у 2008 році, Європейський день пам'яті жертв сталінізму та нацизму чи "День чорної стрічки", який інститути ЄС відзначають із 2008 року, резолюція Європарламенту щодо європейської совісті та тоталітаризму 2009 року, та Вільнюська декларація ОБСЄ від 2009 року.

Марплс також був проти заборони Комуністичної партії України. І все ж таки нацистські та фашистські партії заборонені в ряді європейських країн, таких як Німеччина. Чому не можна заборонити також комуністичні партії?

Другим запитанням було включення націоналістичних угруповань, які виборювали незалежність України. Список організацій, рухів та партій в одному з законів про декомунізацію охопив широкий спектр ідеологій, які виборювали незалежність України. Закон визначає їх як "бійців", а не як "героїв". Марплс та деякі з тих, хто підписали, були особливо незадоволені списком, до якого увійшли ОУН та УПА.

Закони про декомунізацію не започаткували процес розширення української історії за рахунок включення раніше табуйованих тем, таких як ОУН та УПА. З початку 1990-х українські навчальні посібники з історії включали українців, які воювали у радянських, націоналістичних, американських, канадських та польських збройних силах. Західна історія України так ж включає обговорення ОУН та УПА.

У відкритому листі стверджувалося, що включення до списку ОУН та УПА негативно сприйметься на південному сході України, але це виявилося не так. У Дніпрі з його численною єврейською громадою експерти Українського інституту національної пам'яті та місцеві єврейські активісти дружно працювали над виконанням законів про декомунізацію, включно з присвоєнням вулиць імен лідерів ОУН.

Вторгнення Росії в Україну у 2014 та 2022 роках призвело до зростання кількості українців, які позитивно відносяться до ОУН та УПА. Ця кількість за 2014-2021 роки збільшилася приблизно до половини населення країни.

Після вторгнення 2022 року підтримка визнання ОУН та УПА "учасниками боротьби за національну незалежність України" збільшилася до 81% проти 10% у 2010 році. Підписанти відкритого листа не врахували, що війна та кровопролиття завжди призводять до радикальних змін у ідентичності країни.

Критика низької підтримки декомунізації також виявилася тимчасовою, оскільки суспільна підтримка зросла до найвищого рівня. Українці стали більше підтримувати святкування кінця Другої світової війни в Європі 8 травня, що було передбачено в одному з законів про декомунізацію замість радянського штампу про Велику вітчизняну війну, що традиційно відзначається 9 травня.

Українці віддають шану жертвам трагедії Другої світової війни 8 травня, а росіяни 9 травня святкують військову міць, перемогу та створення нової східноєвропейської радянської імперії на тлі Великої вітчизняної війни.

Закони про декомунізацію не призвели до судового переслідування вчених за заперечення законності боротьби України за незалежність та засудження "борців" за незалежність, як натякає відкритий лист. Єдині випадки, за якими було порушено кримінальні справи, – демонстрація нацистської та радянської символіки, що заборонено одним із законів.

На відміну від Росії, Україна не нав'язує єдиний всеосяжний історичний наратив і не санкціонує те, що публікується у ЗМІ, журналах та книгах. Критичні дослідження продовжують проводити українські та західні вчені. Українська влада не могла контролювати, наприклад, те, що пишеться в європейських та північноамериканських академічних журналах та книгах після того, як західні вчені досліджували відкриті українські архіви.

У відкритому листі було проігноровано два важливі нюанси. По-перше, у законах був довгий список із 12 докладних винятків із кримінальної відповідальності за використання радянської, комуністичної та нацистської символіки. Заборона нацистської та радянської символіки не поширюється на музеї, дослідницьку, зокрема видавничу тему, історичну реконструкцію та інші сфери.

По-друге, дія законів не поширюється на пам'ятники та символи на цвинтарях та у громадських місцях, присвячених Великій вітчизняній війні. З пам'ятників Великої вітчизняної війни мають зняти заборонену комуністичну символіку, а самі пам'ятники залишити.

Широкий спектр військових злочинів, скоєних російською армією та ФСБ в Україні після 24 лютого 2022 року, та радянський характер російської армії – результат майже чверті століття путінізму. За 23 роки перебування при владі Володимир Путін провів ресовєтизацію Росії, перетворив святкування військової перемоги у Великій вітчизняній війні на квазірелігійний культ, а тирана Йосипа Сталіна зробив національним героєм. Більшість росіян ставляться до Сталіна позитивно.

Ця політика посилювалася культом війни, антизахідною ксенофобією, дегуманізацією українців у російських ЗМІ, а також кривавими інтервенціями в Грузії, Сирії та Україні. Сирійські та російські війська скоїли масові військові злочини проти мирних жителів, включаючи руйнування міста Алеппо, які потім були застосовані Росією в Україні. За руйнуванням Алеппо було руйнування Маріуполя.

Українські та російські сили по-різному ставляться до мирних жителів та військовополонених через їх різні траєкторії. До вторгнення Україна пройшла майже 30 років дерадянізації та десталінізації. Українці мобілізувалися на три повстання 1990 року – Революції на граніті, 2004 року – Помаранчевої революції та 2013-2014 років – Євромайдану, які висунули вимоги правителям України.

На час вторгнення Росії українці стали громадянами, поважали людське життя і мало ностальгували за СРСР. Лише 3,5% українців хочуть відродження СРСР, а 73% обирають європейську модель розвитку та менше 1% – російську. 84% українців негативно ставляться до Сталіна.

Тим часом росіяни застрягли в радянській брежнєвській епосі, втратили всі права, якими могли володіли, стали захоплюватися Сталіним, плекали ностальгію за СРСР і купилися на путінську антизахідну ксенофобію. Армії – продукт свого суспільства, а військові злочини Росії – продукт ресовєтизації та ресталінізації Росії.

Десовєтизація, десталінізація та декомунізація відіграли важливу роль у зміні мислення та відносини українців, та у перетворенні колишніх радянських підданих на громадян Європи. Українські громадяни замінили радянське минуле на європейське майбутнє. Таким чином, декомунізація була така ж важлива для українців, як денацифікація для німців після Другої світової війни у створенні громадян для демократичного суспільства.

Українці можуть отримати доступ до свого минулого в архівах радянських служб безпеки, які є одними з найвільніших у посткомуністичному світі. Російські правителі вважають за краще тримати своїх підданих у невіданні про злочини минулого, тримаючи архіви російських спецслужб закритими.

Денацифікація Німеччини після Другої світової війни перетворила західних німців з їхнього нацистського минулого на громадян демократичного суспільства. Дерусифікація України, що продовжується, слідуючи за трьома десятиліттями дерадянськизації, десталінізації і декомунізації допомогли перетворити радянських підданих на європейських громадян.

Ресовєтизація та ресталінізація російського суспільства за Путіна зберегли росіян як підданих свого царя та забезпечили культуру, що лежить в основі військових злочинів Росії в Сирії та в Україні. Російське суспільство ніколи не розплачувалося за своє імперіалістичне минуле та за радянські військові злочини. Натомість їх годували історією про те, що їхнє імперське правління було вигідним, а Сталін був великим лідером.

Російські військові злочини показують, що Україна була на правильному шляху своєї декомунізації.

Спеціально для Gazeta.ua