Бульбашка лопнула. Путін показав своє справжнє обличчя

Замість того, щоб відновити Росію як велику державу, диктатор перетворив її на мафіозну державу з другосортною військовою силою

Слабка реакція Володимира Путіна на бунт Євгена Пригожина свідчить, що він слабкий і боягузливий президент, перший інстинкт якого у кризовій ситуації – втікати та ховатися, а не керувати країною. Образ Путіна як раціонального та розважливого лідера, який на крок попереду своїх розділених та слабких західних опонентів, виявився міфом.

Порівняйте слабку реакцію Путіна з реакцією президентів Росії Бориса Єльцина та України Володимира Зеленського – двох людей, яких він зневажає. У серпні 1991 року й жовтні 1993 року Єльцин залишався у Москві та відбивав спроби державного перевороту зі сторони прибічників жорсткої лінії. У 2022 році Зеленський відмовився від пропозиції США про евакуацію, залишився в Києві та очолив контрнаступ, внаслідок якого російські окупаційні сили витіснили з Київської, Харківської та Херсонської областей.

Путін утік із Москви під час заколоту Пригожина і знову з'явився, щоб вимовити жорсткі промови лише тоді, коли відчув себе у безпеці, коли заколот звалився.

Озираючись назад, ми не повинні дивуватися, як лопнула міфічна бульбашка Путіна, оскільки він завжди відступав, стикаючись з рішучим противником. У 2014 році Росія без бою окупувала Крим, але потім зіткнулася з наполегливим українським опором на Донбасі. Путін наказав вторгнутися регулярним російським військам, але вони змогли захопити лише 40% території Донбасу.

Путін наказав не реагувати військовими діями на збитий Туреччиною російський літак у листопаді 2015 року чи на вбивство сотень найманців ПВК "Вагнера" спецназом США у Сирії у травні 2018 року. На превеликий жаль Єревана, Росія не надавала військової допомоги своєму вірменському союзнику під час Другої карабахської війни 2020 року, яку виграв Азербайджан.

Путін наказав вторгнутися до України у лютому 2014 року, вірячи у два міфи. Перший – "малороси вітатимуть російську армію як визволителів". Другий – реакція Заходу буде такою ж слабкою, як і у 2014 році. Реакція Путіна на рішучий український збройний опір та стійкість суспільства, а також на потік західної військової техніки була слабкою. Він погрожував "червоними лініями" з кожним етапом нових озброєнь, але зрештою нічого не зробив.

Побоюючись війни з НАТО, в якій Росія б зазнала нищівної поразки, Путін жодного разу не віддав наказу про бомбардування шляхів постачання озброєнь, що надходять в Україну з Центральної Європи.

Зіткнувшись із завзятим українським опором і навченою та оснащеною армією НАТО, найманцям ПВК "Вагнера" та російській армії знадобилося десять місяців, щоб захопити зруйноване місто Бахмут. Найманці ПВК "Вагнера", а раніше проукраїнські російські добровольчі батальйони змогли безперешкодно перетнути російський кордон. Ростов-на-Дону – найбільше місто, захоплене під час так званої спецоперації Путіна. Але захопили його "вагнерівці", а не ЗСУ. Найманці "Вагнера" змогли проїхати на відстань до 200 км від Москви.

Російські націоналісти вихваляють путінський режим протягом понад 20 років, незважаючи на те, що він побудував порожню систему, яку уряд США ще з 2010 року називає "мафіозною державою".

Російські націоналісти та правлячі еліти скаржилися на погане ведення війни проти України, не бажаючи засуджувати самого Путіна, який дозволив російській армії стати, як сказав держсекретар США Ентоні Блінкен, "другою найкращою армією в Україні".

Пригожин щосили намагався заявити, що його заколот спрямований не проти Путіна, а для заміни високих воєначальників, таких як міністр оборони Сергій Шойгу та начальник Генштабу Валерій Герасимов, які залишаються на своїх місцях. Тому що Путін цінує лояльність вище за компетентність.

Перемоги України багато в чому забезпечені тим, що Путін вважає себе військовим генієм, який керує війною з двома вкрай некомпетентними високими генералами.

Військова поразка Росії посилюватиметься страхом Путіна провести ще один раунд мобілізації, який може поставити під загрозу політичну стабільність. Єдина перевага Кремля в тому, що він має більше потенційних чоловіків, ніж Україна.

Бунт Пригожина ще більше знижує бойовий дух російських солдатів, у яких погані стосунки зі своїми боягузливими та корумпованими офіцерами, які посилають їх воювати як "гарматне м'ясо" і часто втікають з поля бою. Внутрішні розбрат і, можливо, громадянська війна в Росії додадуть українцям більше морального духу і рішучості звільнити свої окуповані землі, водночас посиливши їхнє почуття перемоги.

Бунт Пригожина був недовгим, але матиме довгострокові наслідки. Багато російських солдат та громадськість, як ми бачили в Ростові, з розумінням ставляться до критики Пригожина на адресу російської політичної еліти та силових структур. Пригожин має підтримку у російському націоналістичному товаристві. Путін не може покарати або вбити його, оскільки це перетворило б його на мученика. Він також не може дозволити йому вільно діяти у Росії, бо це ще раз покаже його слабким президентом.

Слабка реакція Путіна на бунт Пригожина стала сигналом для російської та західної еліти, що постпутінська ера почалася. Російські еліти тепер не впевнені у подальшій життєздатності вертикалі влади та режиму, які побудував Путін. Заходу слід очікувати нових чвар та кровопролиття у мафіозній державі, де немає честі серед злодіїв.

Замість того, щоб відновити Росію як велику державу, Путін перетворив країну на мафіозну державу з другосортною військовою силою. Путін втягнув Росію у катастрофічну війну, в якій загинули сотні тисяч росіян та українців, і яка призвела до найбільшої еміграції росіян із часів більшовицької революції. Російські еліти починають усвідомлювати, що Путін позбавив Росію її євразійської сфери впливу та перетворив на молодшого брата Китаю.

Бунт Пригожина запам'ятається тим, що призвів до військової перемоги України та прискорив поразку Росії.

Спеціально для Gazeta.ua