Складно, але треба. Як говорити з дітьми про людей з інвалідністю

Потрібно самим усвідомити свої почуття – тоді ми зможемо допомогти усвідомити їх дитині

Ми зараз постійно зустрічаємо людей на кріслах колісних та з протезами. Якщо це військовий і ми зустрічаємось поглядом, я спокійно дивлюсь в очі, прикладаю руку до серця і трохи схиляю голову на знак вдячності. І вчу цьому доньку. Нам важливо говорити з дітьми про те, як поводитися з людьми з інвалідністю. Щоб вони не відчували надмірної уваги, а відчували нашу повагу.

Це потрібно робити ДО того, як діти будуть проявляти цікавість.

Потрібно самим усвідомити свої почуття – тоді ми зможемо допомогти їх усвідомити дитині. Нормально і дорослим відчувати страх та біль. І не знати, як реагувати.

Для дитини до 7 років природно питати про щось вголос, бути безпосереднім в реакціях. Насправді краще, якщо діти нас запитають про те, що для них незрозуміло. Але важливо, щоб це було не в присутності людини, якої це стосується. Тому краще говорити заздалегідь.

Нещодавно в розмові з дівчинкою 4 років я наводила не дуже коректний приклад, але зрозумілий для дитини. Питала, чи бувало таке, що з її улюбленою лялькою відбувалось щось сумне. І вона дуже хотіла її врятувати і полікувати. І замість втраченої ніжки чи ручки брала деталі, що залишились від інших ляльок. Людям, які втратили кінцівки від хвороби, аварії чи війни, допомагають протези – спеціально для них розроблені засоби, що можуть замінити руку чи ногу.

Під час війни багато людей втратили кінцівки. Це боляче і страшно, і людині потрібно вчитись заново ходити, рухатись. Вчитись тому, що вона раніше вміла, а можливо, коли вона повертається додому, змінювати життя, а найчастіше й професію. І їй потрібно багато сил та мужності і підтримки, щоб це зробити. Для того, щоб люди могли знов бути рухомими, винайшли спеціальні засоби – вони називаються протези. Протези бувають дуже різними. На деяких можна танцювати, бігати, стрибати і навіть відчути дотики.

Іноді люди з інвалідністю (ми одразу називаємо саме так) пересуваються на кріслах колісних. Уяви, як їм може бути незручно підніматися в ліфті, заходити в транспорт та магазини. І нам потрібно зробити наші дороги та міста такими, щоб всім було комфортно.

Коли ми зустрічаємо когось, хто виглядає для нас незвично, нам хочеться його роздивитись. Але для самої людини це може бути неприємно. Тому намагайся поводитись природно. Перед тобою людина. Незвично – не означає небезпечно чи погано.

Якщо ми бачимо людину-воїна з протезом чи на кріслі, ми можемо виказати йому вдячність – сказати "дякую" чи прикласти руку до серця.

Зараз ми можемо зустрічати багато людей без кінцівок. Дорослих та дітей. І їм важливо відчувати нашу підтримку. Як ми можемо це зробити? Важливо долучити дитину до роздумів і обовʼязково додати: якщо у тебе будуть питання – задавай мені, будь ласка.

Книги та мультфільми, що можуть допомогти ввести дитину в цю тему:

• "Чи легко жити циклопам" Олександра Шатохіна . Дуже добра "інклюзивна" книжка;

• "Кожна грудочка землі" Ольги Войтенко. Батько головної героїні повертається після поранення на війні додому та вчиться заново ходити на протезах. А потім бере участь в змаганнях з бігу;

• "Різдвозавр" Тома Флетчера. Тут головний герой Вільям їздить на кріслі колісному;

• мультфільми серії "Як приборкати дракона". Головний герой із протезом ноги та Беззубик з протезом на частині хвоста – стали вожаками для людей та драконів;

• мультфільм "В пошуках Немо". Тут головний герой – рибка Немо – народився з маленьким плавничком;

• короткометражний мультфільм "Скарлетт" про дівчину, у якої після хвороби було ампутовано ніжку. І яка знов почала танцювати і навіть допомагати іншим;

• короткометражний мультфільм "Подарунок" про те, як мама подарувала синові песика з трьома лапками. І як песик зміг допомогти хлопцю;

• короткометражний фільм (12+) "Цирк метеликів", 2009 рік. Головну роль там грає Нік Вуйчич.

Оригінал