Російська реальність лякає мене. Але є і дещо страшніше

Це нездатність цю саму реальність побачити та усвідомити

Нинішня Росія навіть не хвора. Вона мертва. Громадянське суспільство за останні 23 роки спалено до попелу, а з від'їздом останніх незгодних знищено і розорано ґрунт, на якому воно могло б прорости. Одностайність лякає так само, як мовчання, навіть більше. Критичне сприйняття стало кримінальним злочином. Стало можливим заборонити слова, думки, згадки. Стало можливим заборонити навіть думати поперек офіційної версії – мрія Старшого Брата здійснилася в путінській Росії: мало погодитись, треба ще й із радістю прийняти. Думкозлочин більше не вигадка, за нього дають реальний термін.

Жах у тому, що стерті межі між добром та злом. Сталін знову герой. Пам'ять скоригована. Злочинці – герої країни, якою керують чекісти та злодії. Позасудова кара за допомогою кувалди, виставлена на загальний огляд злочинним синдикатом, не викликає обурення та протесту, а вважається новими стандартами справедливості. Я думаю, що якщо Росія колись дізнається, що путінський кухар Пригожин готує для шефа противників за рецептами Іді Аміна, то це просто назвуть новим словом у кулінарії. Тому що немає нічого неможливого в суспільстві, що складається з мерців, підлабузників, дурнів і боягузів, в суспільстві, де ліберал і демократ – лайка, де свобода – це померти за хворі фантазії маленького фюрера та його доппельгангерів.

Мені страшно, що в цій армії зомбі є люди, з якими я маю кровну спорідненість, спільні спогади та захоплення. Люди, з якими ми читали одні книги, дивилися одні фільми, сперечалися, сміялися, любили… А тепер вони під владою Чужого. У них оселилося щось, що перетворило їх на покірні, позбавлені логіки та розуму істоти. І мені не хочеться вірити, що вони і тоді були такими ж, але я не виключаю цієї можливості.

Реальність іноді лякає до всирачки, але нездатність бачити цю реальність особисто мене лякає набагато сильніше. Я був би готовий виборювати тих, хто вижив у російській пустелі, але ті, з ким ще можна говорити, за кого варто боротися, там більше не живуть.

Те, що мертве, померти не може.

Країна, в якій мертві привиди зі страшного минулого правлять мерцями із ще страшнішого сьогодення, безнадійна.

Вона в будь-якому разі вибере собі нового Сталіна, Скуратова, Грозного чи Путіна у його черговій іпостасі. Не можна врятувати тих, хто не хоче жити.

Та й не варто…

Оригінал