Маємо про це пам'ятати, коли політики проголосять мир

Наша помста знайде кожного

Ракета вдарила по вулиці мого дитинства. Спальний зелений квартал, де грали у футбол більше, ніж навчалися в школі, і де ви скоріш знайдете "АТБ", ніж "Сільпо", не кажучи вже про центр прийняття рішень. Ракета зробила величезну воронку в тому місці, де я у шкільні роки бігав із друзями. Ракета направила вибухову хвилю на вікна, з яких я дивився на світ ще зовсім малий. Ракета вибила вікна квартири, де я провів більшу частину життя, де радів і хворів, де переживав перше закохання (про кохання, а ще й взаємне, годі було й мріяти) і де читав перші свої книжки, плекаючи мрії про свої власні, де чекав на результати іспитів і футбольних матчів. Ракета вибила вікна на кухні моєї мами…

Ракета зробила це тому, що якесь хворе створіння у бункері наказало генералам за будь яку ціну відключити світ в Києві у новорічну ніч. За будь-яку ціну. Навіть якщо ціною буде ганьба…

Те, що відчуваю я, дрібниці в порівнянні з тим, що переживають люди, які втрачають коханих на цій війні, які лишаються без близьких. Без житла. Без надії повернути все те, що у них забрали…

Помста – це блюдо, яке подають холодним. Якщо росіяни думають, що колись ми їм забудемо…

Наша ненависть не потребує криків. Вона має бути без емоцій. Але дієва. Вона буде ефективною. Вона буде знаходити кожного. У неї буде дуже добра пам'ять. Вона не забуде нічого, навіть коли політики проголосять мир.

І не тільки у 2023 році ми будемо пам'ятати про це. Ой не тільки.

Оригінал