Історія про хлопчика Григорія, що варта тисячі аргументів

Вчора малюк залишився сиротою. Чому так сталося?

Іноді так буває, що замість тисячі раціональних аргументів варто розказати партнерам одну історію, щоб вплинути на їхню позицію.

На превеликий жаль, вчорашній день дав принаймні одну таку історію. Це історія Григорія з Києва. Йому 5 років. Тато помер пів року тому. Мама завезла хлопчика зранку в садок та поїхала на роботу. Її вбила російська ракета. 5-річний хлопчик залишився сиротою.

Сирітство Григорія – це результат того, що в якійсь столиці довго радяться, чи надавати Україні протиповітряну і протиракетну зброю, в іншій грають у "нейтральність", у третій втомилися від війни та санкцій, у четвертій готуються тиснути руку Путіну, а якесь медіа чи лідер думок намагається нав'язати думку, що Україна сама винна в цьому, бо занадто активно і успішно захищається від Росії.

Я вчора терміново перервав турне африканськими країнами. Тут багато важливої роботи, яку ми обов'язково ще зробимо. Але поки що її довелося відкласти в бік і в очікуванні літака додому повернутися у телефонному режимі в євроатлантичний простір.

Зранку президент Зеленський поставив низку конкретних задач, і весь день я провів у телефонних розмовах і обміні повідомленнями з колегами у світі. Але при всій повазі, немає часу приймати співчуття, обурення і занепокоєння. Нам потрібна зброя, ППО та більший санкційний тиск, повна ізоляція держави-терориста.

Станом на зараз висновок з усіх розмов один: дієва підтримка України залишається непохитною і буде посилюватися.

Голоси, просякнуті страхом, втомою або бажанням врятувати Путіна, мають залишитися на узбіччі історії.

Росія може позбавляти нас світла, тепла, може змушувати людей сидіти у бомбосховищах, але їм ніколи не позбавити нас нашої перемоги. Тому що ми на світлому боці Сили.

Оригінал