Посмертний подарунок Путіну. Ми можемо повторити стару помилку

Багатьом не подобається, що Україну захищають не лише бездоганні янголи, а й неоднозначні люди

Бачу один тренд, який мене сильно дратує й напружує. І ви зараз також будете плюватися – або разом зі мною на цей тренд, або навпаки, на мене.

Багатьом людям дуже не подобається, що Україну нині захищають не лише бездоганні янголи-герої, а й дуже неоднозначні люди. Такі, що мають у минулому неприємний шлейф. Або такі, що зіпсували свою репутацію перед тим, як піти на фронт. Або російськомовні, що не переходять на українську. Або ж зовсім одіозні персонажі, на кшталт колишніх регіоналів.

Цим людям, яким все це не подобається (назву їх "білі рукавички"), хотілося би, щоби все було не так. Щоби всі захисники й захисниці були лицарями у білих обладунках з бездоганною репутацією, чистою українською мовою без матюків й відсутністю корисливих інтересів. Вони кажуть, що російськомовні захищають якусь свою, іншу, неправильну Україну. Що багатії захищають свій бізнес, а зовсім не Україну. Що перефарбовані регіонали схожі на героїв сумнівної тези "Техас мають грабувати техасці". Що людині, яка один раз помилилася, ніколи вже не можна довіряти й не варто давати в руки зброю.

Якби Україну захищали лише люди стовідсотково правильні – України, скоріше за все, вже б не існувало

Мушу вас розчарувати, шановні "білі рукавички": якби Україну захищали лише люди стовідсотково правильні, з бездоганною українською мовою, чистесенькою репутацією – України, скоріше за все, вже б не існувало.

Бо саме так було 100 років тому, коли наші діди й прадіди пересварилися всі, вважаючи одне одного неправильними. З неправильною говіркою або не тієї церкви парафіянами. Занадто лівими чи занадто правими. Білими, червоними, зеленими, малиновими та жовто-блакитними. Експлуататорами трудового народу та люмпенами, які собачої буди не збудували. Коротше кажучи, такими, з якими в один стрій ставати не годиться.

І врешті один стрій не став. Маючи сумарну кількість людей зі зброєю в руках, які були готові воювати за Україну, що в кілька разів перевищувала сили московських більшовиків, українці розсварилися, розпорошилися і врешті зазнали поразки. Потім були розстріляне Відродження, Голодомор та всі інші жахи ХХ сторіччя.

Саме тому Лубянка й Ольгіно пнуться зі шкіри, намагаючись роз'єднати українців

Нині має бути інакше. Саме тому Лубянка й Ольгіно пнуться зі шкіри, намагаючись роз'єднати українців. Поділити на перший, другий і третій сорти, як це було в часи Януковича. Навчити нас навішувати ярлики й сваритися. Повторити історію сторічної давнини.

Це найгірше, що може з нами статися. Бо третього шансу на початку наступного, ХХІІ сторіччя, може й не бути. А якщо й буде, то це не допоможе ні нам, ні дітям нашим, ні онукам.

Наша перемога ще не здобута і, чесно кажучи, вона ще не гарантована. Російська поразка вже гарантована, але чи буде українська перемога, чи українська поразка – це зараз на кону. Я проти того, щоб давати Путіну посмертні подарунки.

Мусимо затямити раз і назавжди: ворог у Кремлі

Мусимо затямити раз і назавжди: ворог у Кремлі.

Щоб його перемогти, знадобиться повне напруження сил всієї України – правильної й неправильної, україномовної й російськомовної, бідної й багатої, східної та західної, віруючої й атеїстичної, колишніх майданівців та колишніх антимайданівців, олігархічних посіпак та затятих антикорупціонерів – всіх разом. А потім, як поховаємо Путіна й Російську імперію (можна навіть в одній домовині), тоді будемо між собою розбиратися. І якось розберемося. Після перемоги. У нас буде на це ціле століття.

А поки що у нашому фокусі – лише перемога.

Спільна, одна на всіх.

Все, що її наближає, – добре. Все, що віддаляє, – погано.

Всі, хто наближають перемогу, є корисними.

Всі, хто віддаляють перемогу, є шкідливими.

Всі решта, що не наближають і не віддаляють, є неважливими.

Це є єдина міра, єдиний стандарт.

Ворог у Кремлі.

Перемога – єдина мета.

Жодних посмертних подарунків Путіну.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі