Всі хочуть незалежності. Але хто буде за неї платити?

Бажаючих, як показує практика, малувато

Нехай за незалежність заплатить хтось інший (навіяно вчорашнім святом та обговореннями часткового повернення податків на пальне).

Аграрії: акциз на дизпальне поновлювати не можна, нам важко. (При цьому аграрії створюють одне з найбільших навантажень на дороги, які утримуються за рахунок паливних акцизів).

Промисловість (УСПП): не можна вводити податки на пальне, нам важко. (Скільки пам'ятаю, там завжди важко, тільки це не заважало власникам цих промислових підприємств купувати палаци в Європі).

Трейдери скрапленого газу та фракція Європейської солідарності у парламенті: не можна робити єдину ставку на всі види моторних палив, це суперечить європейській директиві 2003 (!) року! (Ви б ще Будапештський меморандум згадали… Ця директива мала стимулювати використання скрапленого газу, але минуло 20 років й його споживання на транспорті у Європі майже нуль. Яких ще непрацюючих документів Єврокомісії, які поширюються тільки на країни ЄС, нам слід дотримуватись?).

Нафтогазовидобуваючи компанії, вони ж виробники скрапленого газу: ми виступаємо за справедливість, але не може бути однакового податку на всі види моторних палив! (В такому разі чому водій ланоса на бензині має нести в рази більше податкове навантаження, ніж водій того ж ланоса, але на газі?)

Отже, маємо: всі хочуть підсилити армію, мати дороги та втримати країну, але платити за це у вигляді податків бажаючих малувато.

Смішно й сумно за цим спостерігати. Не в останню чергу саме такі вагання та маніпуляції призвели до тієї біди, яку ми маємо. Завжди популісти лякали подорожчанням всього й вся, крутили тими євродирективами, як циган сонцем, а в результаті платимо набагато більшу ціну, яку взагалі не можна нічим виміряти.

За незалежність треба платити, зібрати частину необхідних ресурсів через пальне, коли всі сплачують однаково, – один з ефективних, надійних та дійсно справедливих шляхів.

Оригінал