Війна відібрала в нас плани. Але залишилось найголовніше

Наші рішучість і оптимізм мають відображатися в нових амбітних планах

В Німеччині у мене постійно питають, які в мене надалі плани. Я ніби-то знаю цю їх рису, ніби-то звикла до неї ще декілька років тому. Але, як і більшість з вас, наразі теє слово "плани" викликає в мене дивні реакції. Я одночасно і сміюся з нього, бо планувати – то лише наше бажання наблизитися до того, аби бути Богом, і боюся його – бо прокидатися кожного ранку й не мати плана, то не життя, а якась мерзенна примара з домішками паніки та всіляких побоювань.

Отже, цього разу я не одразу знайшлася, що відповідати моїм німцям. Тим, хто є ближчим до мене, тобто не робочі контакти, я спочатку відповідала чесно, що місяць тому взагалі не могла навіть уявити, що стоятиму тут, на франкфуртській штрассе, балакатиму німецькою та англійською, в чужій одежі, в чужій квартирі, й робитиму все те, що я роблю на землі Гесену зараз, щодня. Але ж одразу я знала, що така відповідь буде сприйматися надто абстрактно, надто далеко і незрозуміло на рівні почуттів. Бо переді мною не просто німці, які краще відчувають саме конкретику. Переді мною перш за все люди, які не мають подібного до мого досвіду. Людина, якою б розумною вона не була, апріорі не може достеменно відчути чужий досвід. Ми, люди, створені інакше. Ми не можемо пропустити крізь себе та зрозуміти всі пласти того, чого в нас ще не було. Неможливо зрозуміти вагітність, якщо ти не народжувала. Неможливо зрозуміти, як це – пісок поміж пальців на березі, якщо ти жодного разу там не бував. Неможливо знати, чим керується керівник великої компанії, якщо ти маєш досвід тільки найманого працівника. Неможливо відчути, як це – бути високою людиною, якщо ти низького зросту. Неможливо осягнути, що воно дійсно таке, коли ввечері ти засинаєш в знайомій кімнаті, точно знаючи що маєш робити протягом наступних декількох місяців, але зранку виходиш у стані шоку зі своєї квартири лише з документами і наступні п'ять місяців живеш ніде та ні з чим. Звісно, що цей досвід раз і назавжди змінює відношення до слова "плани". І я кожного ранку ставила собі це запитання: про що воно тепер для мене? Як мені тепер ставитися до планування? Аж допоки не знайшла відповідь, яка підходить саме для мене.

Я зрозуміла, що плани – то лише відображення нас тих, якими ми є в цей період життя. Тобто наші плани – то не щось зовнішнє, від чого залежить наша доля, а навпаки – це наше внутрішнє. Наш стан тут і зараз: пріоритети, комплекси, побоювання, мрії, чесноти, звички, цінності, рівень поінформованості та критичного мислення, рівень ресурсності та стан здоров'я, тощо. Бо всі ці чинники впливають на те, які саме плани ми почнемо будувати. І тільки-но я осягнула цю думку, цей ракурс відношення до слова "плани", як в ту ж саму мить я зрозуміла, як відповідати на всі ці запитання німців. Я зрозуміла, що в цьому питанні "які в тебе плани надалі?" підсвідомо зашифроване "як ти? який твій внутрішній стан?". І тому те, що я відповідаю, має відображати саме це: мій внутрішній стан. І якщо я маю рішучій, оптимістичний настрій, то це має бути відображено в рішучих планах. Навіть якщо вони надто амбітні чи нереальні і ніколи не здійсняться. Це геть неважливо (бо ж всі ми з вами знаємо, як сильно іноді може змінитися життя за одну ніч). Тому що плани – це не про те, що має неодмінно здійснитися, бо інакше ти налажав. О ні!

Твої плани сьогодні, якими б вони не були, – це твій внутрішній стан тут і зараз.

Твої плани сьогодні – це ти.

Оригінал