Треба перестати залипати в нашу політичну "Рабиню Ізауру"

З головними героями цього серіалу все буде гаразд. Краще зверніть увагу на масовку

Коли в останні роки агонії СССР по телебаченню почали показувати телесеріал "Рабиня Ізаура", мене страшенно дивувала повна залученість в події звичайних сільських глядачів. Вони настільки зріднились з тим, що відбувалось на екрані з героями і героїнями, що тупо забували про свою неоковирну радянську сільську реальність, дефіцит, убогий одяг та персональні проблеми.

Щось схоже відбувається в Україні вже майже пятий рік в політичному житті. Оця безкінечна рабиня Ізаура, безкінечні суперечки хто сильніший, — Рембо чи Брюс Лі.

Люди, отямтесь! І з Порошенком, і з Зеленським все буде ок. Вони багаті, забезпечені та впливові люди. І з їхніми дітьми все буде ок теж. А що буде з сиротами, котрі втратили батьків на війні або просто під час обстрілів чи бомбардувань — питання риторичне і відповіді навіть не потребує.

Перестаньте себе гордо бити в груди і казати: дивіться, я знала шо наш президент молодець, недурно я три роки терпіла ваші насмішки, що я за нього голосувала і нікому не признавалась навіть. По-перше, не існує ніякого Зеленського як політика окремо. Він існує як людина, але як політик він іде в невід'ємній спайці з Єрмаком, Подоляком, Татаровим і рештою 95-го кварталу, за який ви і голосували.

Припиніть вже, будь ласка, це залипання в серіалі, де Зеленський вічно вступає в підозрілі зв'язки з мутними особами, а Порошенко впав зі сходів і втратив брата.

Зеленський молодець, бо не втік з Києва, коли його атакували російські війська? Та безперечно. Але він не втік тому, що раз з ним не втекли десятки тисяч військових, нацгвардійців, трошників і просто відважних цивільних людей, які відбили Київ. І про них не складають легенд.

Фото Зеленського з'явилось на обкладинці журналу "Таймс" — ух, опше круто. Але одночасно вже тисячі фото з'явились на свіжих хрестах по сільських і міських цвинтарях України. Оце і є наш журнал "Таймс", саме на тих фото наші люди року.

Зосередьтесь не на виконавцях головних ролей, бо у них і так зазвичай найвищі гонорари, натовпи фанатів, автограф-сесії і окремі гримерки. А зверніть трохи увагу людей з масовки, які на війні виконують зовсім не другорядні ролі. Походіть по всіх похоронах у ваших містах і селах, навіть до незнайомих. Погляньте на молодих хлопців, котрі лежать у відкритих або й закритих трунах, бо не завжди їм повезло померти красиво. Які навіть не пізнали ще радощів батьківства — настільки вони юні. І може тоді фраза "кожен на своєму місці" заграє вам іншими барвами. Бо труна — точно не місце для юних і талановитих хлопців та дівчат.

А коли ситуація на війні дійде до того, що Зеленський оголосить загальну мобілізацію не тільки чоловіків, а й жінок — вашу симпатію до нього і радість за політичний вибір здує, наче сигаретний димок ураганним вітром. Бо я пам'ятаю воплі, котрі почались коли навіть спробували поставити на облік декотрі професії жінок. І це зовсім не означає, що Порошенко не зробив би такого ж. Зробив би, якби ситуація заставила.

Свій громадянський обов'язок щодо інституту президентства ви виконали у 2019 році — поставили галочку на виборчому бюлетені і кинули в урну. Цього досить. Тепер зосередьтесь на країні та її людях. Тих, що вам близькі. А до тих, що далекі — постарайтесь стати ближчими. Або поводьте так, щоб далекі наближувались до вас.

Оригінал