Наші діти можуть не повернутися додому

Навіщо їм наша недолуга освітня система після шкіл в Нідерландах, Німеччині, Польщі та Ірландії?

Ще наприкінці квітня, у потязі з Берліна до Перемишля я бачила багато українських жінок з дітьми. Хтось повертався в Україну на зовсім, хтось їхав лише на кілька днів, забрати якісь речі, але не міг повертатися повністю. Сирени виють, ракети літають.

Там, у потязі, я почула жінку, яка розповідала, що зараз з дитиною живе в Нідерландах. І вони, звісно, дуже хочуть повернутися. Але донька пішла в нідерландську школу, і вони думають її там залишити, щоб дитина "отримала європейську освіту".

Це велика можливість для цієї дитини, але дуже велика загроза для цілого українського суспільства.

Частина українських дітей продовжує навчатися онлайн в українських школах. Але є декілька мільйонів хлопчиків та дівчаток, які пішли в школу за кордоном. Як ви гадаєте, чи захочуть вони навіть після перемоги повернутися в нереформовані, зашкарублі українські школи?

Думаю, відповідь очевидна.

Я говорила з Джесікою Розенталь, німецькою депутаткою, яка працює в освітньому комітеті. Вона щиро намагалась зрозуміти, як допомогти українським дітям, що евакуювалися в Німеччину і пішли до звичайних німецьких шкіл. Як правильно діяти, щоб з одного боку, інтегрувати дітей (бо у німців є кепський досвід неінтегрованих спільнот), а з іншого — допомогти не втрачали зв'язок з Україною.

Але ніяких рекомендацій та постійної взаємодії з боку українського уряду немає. Нуль. Уявляєте?

Зараз є дуже велика спокуса, апелюючи до війни, говорити: освітні реформи — це дуже складно, довго і не на часі. Давайте якось потім. Але якщо так мислити, ми отримаємо не одне втрачене покоління. Вже не лише через напад Рociї, а через недолугість української освітньої системи. Діти зі шкіл в Нідерландах, Німеччині, Польщі та Ірландії просто не повернуться додому.

Саме через війну реформувати освіту потрібно ще швидше. Так, це включатиме непопулярні, болючі кроки. Ніхто не каже, що буде легко. Якщо для цього потрібно зняти неефективного і в мирний, і у воєнний час міністра освіти — наполегливо рекомендую про це подумати.

Мало звільнити захоплені pociянами міста. Мало відкинути їх від кордонів, знищити всі "Гради" та "Урагани". Попри зруйновану освітню інфраструктуру, якщо батьки побачать, що щось змінюється, у нас буде шанс повернути дітей додому. Туди, де у них буде майбутнє.

Ось, що я маю сказати в сьогоднішній День захисту дітей.

А ще, захищати права наших дітей — це робити все можливе, аби на їхньому паспорті було написано не тільки "Україна", але й "Європейський союз".

Оригінал