Цивільні хочуть свободи, бізнес - бронювання. А як же військові?

Найбільші цінності для укранців, згідно з опитуваннями - це свобода, безпека і справедливість. Саме їх - зі зброєю в руках цілодобово захищають наші бійці. І саме наші захисники - опинилися заручниками ситуації, коли вони не мають ані свободи, ані справедливості. Не кажучи вже про безпеку. Чому держава мовчить?

Як цивільна, я не маю коментувати дії військових. Але я не можу оминати тему мобілізації як народна депутатка, бо це - питання ширшої справедливості в суспільстві. А запит на справедливість дуже великий. Ось результати четвертого загальнонаціонального соціологічного дослідження. Вони показують, що найважливіші цінності для українців:

1. свобода - 90,7%

2. безпека - 79%

3. справедливість - 76,1%

Звісно, що кожен і кожна цю справедливість будуть уявляти по-різному. Але точно не буде жодної чесної розмови про справедливість, при якій ми закриваємо очі на те, що тягар війни лежить більшою мірою - на плечах одних і тих самих.

Але ось цієї чесної розмови про встановлення зрозумілих термінів служби - не відбувається. Військовим пообіцяли, що буде якийсь законопроєкт на цю тему, але будь-яких сигналів від Міноборони про його розробку - немає.

Були повідомлення, що мобілізація трохи пожвавилась. Але чи достатньо, аби дати можливість в якомусь осяжному майбутньому повернутись до життя тим, хто воює вже майже три роки? Повернутись так, щоб їх замінили інші? Бо зараз купа людей, що врятували країну у найстрашніший час на початку pociйcького вторгнення, відчувають, що держава плює на їхнє прагнення справедливості.

Те, що ми обговорюємо історію, як військовий публічно оголосив, що йде в СЗЧ, - це лише вершечок айсберга. А скільки зараз людей, які шукають обхідні шляхи, щоб втекти зі служби? І це не від слабодухості. Це - від втоми, виснаження, почуття дикої несправедливості. Я невимовно вдячна тим, хто тримається далі. Але я також розумію, що так триматися можуть не всі, й очікувати, що всі зможуть витримувати ці навантаження третій рік - геть нереалістично.

Навіть міністри мають право піти у відставку, бо робота під час війни виснажує. Але війна геть зовсім не виснажує тих, хто роками сидить в окопах, так же ж? Військові бачать, як цивільні громадяни знаходять способи, щоб дати хабар та уникнути мобілізації. Я не бачу, щоб правоохоронні органи намагалися навести з цим лад.

Натомість - Кабмін і частина депутатів активно у різні способи домагається закону про бронювання. Бо бізнесу потрібна прогнозованість. Вибачте, а військовим та їхнім родинам вона не потрібна? Ще місяць тому я бачила оголошення про роботу у відділенні пошти, яку ми всі так любимо, з обіцянкою "броні". Це як взагалі? Це такі вони - критично важливі працівники?

Поки не пізно, президент та Кабмін мали б проявити лідерство у питанні справедливого розподілу тягаря військової служби. Війну не можна виграти без людей навіть із найсучаснішою у світі зброєю та дозволом бити по вopoжій території.

Оригінал