Гумор – потужний інструмент оборони у війні. Не гірше за "Джавелін"

Оскільки зараз твориться історія, варто помічати незвичайні речі

Здається, жодна війна в історії людства не генерувала такого шаленого обсягу гумору з боку сторони, яка захищається.

Зазвичай жертва агресії відчуває біль, лють, ненависть, страх. У нашому випадку це так само. Але є й дещо інше. Хвиля гумору піднялася вже у перший день, ще тоді, коли нічого не було зрозуміло, й не вщухала й у ті моменти, коли поганих новин надходило більше, ніж хороших.

Такого ще не бувало.

Хтось скаже, що гумор є щось особливо притаманне саме українському народу (тут можна сильно посперечатися, якщо знати й інші культури). Можливо, психологи тут знайдуть якийсь ефект витіснення, а соціологи ще щось. Але мені ввижається тут щось трохи інше.

Війна у сучасному світі є багаторівневою: військовою, економічною, дипломатичною, інформаційною тощо. Семантична (понятійна) війна, за визначенням глави адміністрації президента РФ Антона Вайно, це "війна за право давати явищам і подіям імена – є найвищим рівнем війни". Агресор намагається нав'язати свої сенси й наративи, перепакувати картину світу (рефрейминг). Це не новина, це ще Сунь Цзи описав дві з половиною тисячі років тому.

Агресор насипає нам свої сенси й наративи, а вони просто горять, як колона російських бензовозів, у полум'ї деконструкції

Але ми живемо у часи постмодерну, хоча й ведемо війну за модерн з архаїчною імперією (оця накладка трьох хвиль є чимось зовсім унікальним в історії війн та соціальних трансформацій). І постмодерн вкладає в наші руки потужний інструмент оборони у семантичній війні – деконструкцію. Це не гірше за "Джавелін". Агресор насипає нам свої сенси й наративи, а вони просто горять, як колона російських бензовозів, у полум'ї деконструкції.

А до чого тут сміх? А він найкращий деконструктор. Такий, що аж палає.

– Я русский военный корабль!

– Русский военный корабль, иди нахуй!

Так молодий модерн, озброєний модерним "Джавеліном" та постмодерним деконструктором чужих сенсів, перемагає архаїку зі старими танками, мертвими очима кремлівських стариганів та їхніми кострубатими сенсами, з яких в усі бокі стирчать руки мертвих імперців – від Івана Грозного до Йосифа Сталіна.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі