Чорне море більше розділяє країни, ніж об'єднує. Чому так?

Сторонні спостерігачі бачать Причорномор'я не в найкращих тонах. І це має глибоку історію

Думаю, що всі ми, мешканці причорноморських країн, дуже любимо своє Чорне море. Любимо, цінуємо, пишаємося, але – як показує практика – не поспішаємо на ньому відпочивати. У кожного на це свої причини. Хтось уже багато разів там бував і хоче чогось нового. Інші хочуть відпочити від своїх співвітчизників, їхніх манер і улюбленої музики, тому намагаються втекти кудись подалі. Третім цілком резонно здається, що рівень цін на чорноморських узбережжях не цілком відповідає рівню сервісу, тому часом дешевше й приємніше відпочити в чужій країні на іншому морі. Більшість погоджується з древніми греками, які первісно називали це море негостинним. Та й справді: навряд чи приємне й чисте море назвали б Чорним, - пише Андрій Любка для видання "День".

Є ще одна причина, яка водночас враховує всі попередні фактори, але базується не на реальних характеристиках. Мова про уявлення, стереотипи, що міцно закорінилися в нашій ментальності і значною мірою визначають наше життя. Кажучи коротко, у суспільній свідомості Чорне море вважається непрестижним. І якщо ми хочемо не тільки поплавати у солоній воді й позасмагати на сонці, але й справити враження на своїх друзів, назбирати багато лайків у соціальних мережах, то треба вирушати закордон – на хорватську Адріатику, на італійські чи французькі узбережжя, на грецькі острови, та навіть у Єгипет полетіти краще, ніж їхати на рідне Чорне море!

Чому ситуація виглядає саме так – треба цікавитися в антропологів культури або, ще краще, у психологів. Адже йдеться не про Чорне море, чистоту й температуру його води, а про наші країни, про нас самих. Бо є щось спільне, що об'єднує мешканців усіх причорноморських держав: у суспільній свідомості панує переконання, що ми належимо до країн другого (якщо не третього світу). Відповідно й море в нас таке, тому справді успішні люди мають відпочивати у Тайланді, на Тенерифе чи Сицилії, а не в себе в країні. Усе закордонне, імпортне – для нас краще, престижніше й цінніше.

Зрештою, сторонні спостерігачі теж бачать Причорномор'я не в найкращих тонах. І це має глибоку історію: для давніх греків Понт Евксинський був незнаним, далеким, непривітним і північним морем. Тому у своїх міфах вони населили Причорномор'я дикими й дивними племенами, тут жили амазонки, пігмеї, гіпербореї, арімаспи, тибії й вошоїди, словом – варвари й потвори всіх мастей; десь тут розташовувався і вхід у підземне царство мертвих. Ця репутація на стереотипному рівні не змінилася й до наших днів, стала частиною масової культури.

Скажімо, найвідоміше уособлення варвара в голлівудському кінематографі останніх десятиліть – Конан-варвар. Хай нікого не дивує, що цей герой походить із племені кімерійців, які колись населяли Кримський півострів і чорноморські береги. Ще показовішим є зв'язок стереотипів і політики в американському фільмі "Геній Айнштайн", знятому в 2018 році, тобто після анексії Кримського півострова Росією. У цій кінострічці поїзд їде через дикий ліс і снігові замети в понад метр заввишки – через Крим!

Вочевидь, сценаристи вирішили, що оскільки Крим окупувала Росія, то він десь на півночі, майже в Сибіру, тому й присипали снігом півострів, який майже не знає холодів.

А перед нами стоїть ще одне питання, яке не під силу ані науковцям, ані митцям, якщо вони діятимуть окремо. Це питання стратегічне: чому Чорне море не формує спільноту? Чому країни й суспільства навколо цього моря не усвідомлюють себе частиною більшого цілого? Адже треба визнати, що Чорне море нас більше розділяє, ніж об'єднує; чому це так?