Офіційно проблеми катувань над дітьми в Україні не існує

Тисячі злочинів залишаються не просто непокараними, а навіть невикритими

Катування дітей вкрай "закрита" для суспільства тема. Лише резонансна справа одеського притулку "Світанок" демонструє, наскільки замовчується насильство над дітьми у державних закладах. Про регулярні знущання над вихованцями правоохоронцям було відомо протягом кількох років, але ані поліція, ані місцеві чиновники нічого "не помічали". І лише завдяки зусиллям волонтерів інформація про кричущі порушення прав дітей набула широкого розголосу. Але навіть це не призвело до справедливого покарання для всіх, хто здійснював або закривав очі на тортури у стінах закладу. До суду потрапили лише кілька охоронців. Те, що відбувалося в одеському притулку стало можливим через повну закритість установ подібного типу. На жаль, саме через закритість і відсутність ефективного контролю за такими закладами, можна сміливо припускати, що подібна ситуація існує у багатьох інших притулках по всій країні.

Скільки дітей визнані потерпілими від катувань за 2019 рік? Згідно інформації Державної судової адміністрації, лише чотири… За цей період українські суди першої інстанції винесли лише 17 вироків по статті 127 ККУ (катування), і з них лише чотири справи – випадки, де потерпілими визнані діти. Тобто, офіційно в Україні проблеми катувань над дітьми не існує.

Ці смішні та неправдоподібні цифри контрастують з результатами досліджень правозахисників. Так, одне з таких досліджень проблеми катувань в Україні свідчить, що у 2018 році від рук поліцейських постраждали близько 64 тисяч осіб. І цей розрив у порівнянні лише із 17-ма вироками за рік вражає. Проблема, звісно, стосується не лише дітей, адже тортури процвітають у в'язницях, СІЗО, відділках поліції, геріатричних пансіонатах та психлікарнях закритого типу. Як наслідок – масова психологічна травматизація постраждалих, які переносять свої травми і на своїх близьких.

Це чергове свідчення, що ситуація з фіксацією та розслідуваннями тортур в Україні лишається кричущою. Держава, яка бере опіку над неповнолітніми, сама ж і стає суб'єктом насильства. Як результат – тотальна безпорадність вихованців державних установ та відсутність покарань для винних всередині системи. Річ у тім, що дитина у притулку позбавлена права самостійно відстоювати власні права. З одного боку, насильники користуються фізичною та психологічною слабкістю неповнолітнього й залякують його, а з іншого - опікуном й захисником прав дитини нерідко "є" сам катівник. Таким чином, вихованці державних закладів опиняються в безвихідному становищі. Врятувати їх може лише втручання третьої сторони, як це і сталося у випадку зі "Світанком".

Можливо, з розвитком інструментів фіксації тортур та зміни підходу держави до протидії катуванням ситуація зміниться. А поки-що сотні, а може й тисячі злочинів проти дітей залишаються не просто непокараними, а навіть невикритими, а це ще більше розв'язує руки катівникам.

Антон Мороз, для Gazeta.ua