Виступ Зеленського в Мюнхені: головні тези і лаконічні оцінки

Що обере президент – зустріч з реальністю, чи спробу ошукати український народ?

Це було дуже важко, але впродовж трьох днів я себе, зрештою, змусив додивитися виступ президента Володимира Зеленського на Мюнхенській конференції з безпеки. Якщо відкинути всі "звуки "му"", то від президента ми почули низку важливих тез.

1. Наприкінці свого спілкування з європейськими політиками президент відзначив: його дуже непокоїть, що питання Криму жодним чином не обговорюється. Крим анексовано Росією. Про це президент сказав двічі – і під час свого виступу, і під час відповідей на запитання. Чи має ця проблема обговорюватись у рамках Нормандського формату, чи для цього має бути запроваджений формат додатковий – це, за словами президента, не принципово. Принциповим є інше: тема Криму має бути в міжнародно політичному порядку денному.

2. Понад двісті українських громадян, серед них і військовополонені, перебувають в ув'язнені на окупованих територіях і в Росії. Понад сто мешканців Криму, переважно кримських татар, ув'язнені в Криму або ж перебувають у тюрмах на території Росії. Саме ці факти привів президент у своєму виступі. Базуючись на цих фактах президент зазначив, що потрібен діалог і реалізація вже неодноразово заявленого обміну "всіх на всіх".

Разом із тим, на мою думку, президент не дав належної кваліфікації цим фактам. А вони свідчать про те, що РФ провадить політику, яка однозначно має оцінюватись, як державний тероризм – залякування, ув'язнення, тортури, використання заручників з метою досягнення політичних преференцій. Це і є тероризм. І про це треба говорити чітко і голосно.

3. Криза міжнародної безпеки, утвердження "права сильного в ХХІ столітті" – цього питання президент торкнувся двічі – і у виступі, і під час відповіді на запитання.

Спершу, цитуючи Ангелу Меркель, президент сказав про "уламки системи міжнародної безпеки". Ця частина виступу, яка була підготовлена спічрайтерами, доволі сумнівна. Бо вона підводить слухачів до горезвісної теми "багатополюсного світу" – а це улюблена тема російських "геополітиків". І те, що президент підхоплює цю тему – велика помилка.

Упродовж діалогу Володимир Зеленський висловлювався відвертіше. По-перше, сказав, що міжнародні угоди самі по собі нічого не варті. Приклад тому – Будапештський меморандум. По-друге, наголосив, що нині є лише дві реальні гарантії безпеки: перша – ядерна зброя, друга – членство в НАТО.

Якщо зіставити обидва судження, то вирішення безпекової проблеми є лише одне – посилення НАТО і вступ України до Альянсу.

4. Майже кумедними були міркування президента про необхідність вирішення міжнародних питань демократичними методами. Всі країни, навіть бідні й позбавлені військової потуги, повинні бути почуті й мати право голосу у вирішенні міжнародних питань.

Хотілося б запитати спічрайтерів, як країни, які погрузли в корупції, які розбещені авторитарними режимами, які неспроможні вирішити власні соціальні, економічні й екологічні проблеми, можуть позитивно вплинути на міжнародну безпеку? Одне слово – маячня, про яку навіть не хочеться далі писати.

5. Президент нагадав учасникам конференції, що війна на Донбасі – це є війна в Європі. Вочевидь, президент вважає, що це є сильний пасаж у його виступі. Ні, пане президент, це слабкий пасаж. Бо ви не сказали з ким воює Європа. Росія знову, і в котре, і як завжди не названа аґресором.

Мовні табу пана Зеленського – не новина. Але пан президент вважає це прагматичною мовною стратегією.

6. Вибори на окупованих територіях відбудуться, імовірно водночас із проведенням місцевих виборів в усій Україні. А для цього, за міркуваннями президента, потрібно досягти припинення вогню, а також Україна має отримати контроль за українсько-російським кордоном.

Є лише одна проблема, пане президенте, на окупованих територіях провести вибори за українським законодавством неможливо. Неможливо також контролювати українсько-російських кордон, якщо на окупованих територіях залишатимуться перший і другий армійські корпуси, створені РФ.

Чи розуміє це пан президент? Звісно, розуміє.

Але наразі залишається питання: що обере Володимир Зеленський – зустріч з реальністю, чи спробу ошукати український народ?

Валентин Бушанський, для Gazeta.ua