Наша педагогічна освіта живе в середині ХХ століття

Хороші вчителі, хоч не офіцери, але мають честь

У новому законі "Про загальну середню освіту" є норма про можливість працювати в школі без педосвіти. Можу помилятися, але, на мою думку, поява цієї норми свідчить про:

1. Крах української педагогічної науки. Здається, що нової української педагогічної науки в Україні немає. У нас іще й досі на лекціях з педагогіки цитують Крупську, благословляють Макаренка... Знайдіть в педуніверситетах хоча б одну кафедру сучасної педагогіки. Наголошую на слові "сучасної". Знайдіть кафедру педології, як науки про дитину. Знайдіть кафедру вікової та дитячої психології. Не знайдете. А у деяких навіть окремих кафедр педагогіки не існує. Бо їх пооб'єднували з соціологією, філософією, психологією, управлінням. Про рівень дисертаційних досліджень з педагогічних наук навіть не хочу писати.

2. Повну недовіру до вітчизняної системи вищої педагогічної освіти. Та, відповідно, її оцінку.

Педагогічна освіта існує не для підготовки фахівців з математики, історії, мови чи біології. А для підготовки професійних фахівців із навчання та виховання. Тепер з'являється норма закону, що без такої підготовки навчати й виховувати можна. То для чого фахова педагогічна професійна освіта? У тому, що вища педагогічна освіта, м'яко кажучи, виявилася не потрібною, винуваті самі педуніверситети.

Я й досі в шоці від розповідей одного студента-четвертокурсника про те, як і чому навчають в одному із найвідоміших педагогічних університетів. Майбутнього вчителя фізики я запитав про STEAM-освіту... Він довго сміявся. А про навчання сучасним технологіям виховання, компетентнісний підхід, про формування медіаграмотності майбутніх педагогів була відповідь: "Ви в якому столітті живете?" Ото і я подумав, що не я, а наша педосвіта живе іще в середині ХХ століття. То кому вона така потрібна. За роки незалежності в Україні розроблялася та затверджувалося 5 концепцій педагогічної освіти? Тьма. А результат?

Тож я цілком і повністю розумію мотиви, якими керувалися автори цієї норми. Розумію їх, як технократів.

Працювати у школі без вищої педагогічної освіти людина зможе, але вчителем навряд чи стане. Бо вчитель, це не лише бажання та знання математики чи історії. Справжній вчитель володіє педагогічними технологіями, знаннями про дитину, її психіки, фізіології та іншим. А іще педагогічною майстерністю. Як актор - акторською.

Пишу це, й згадую численні розмови з деякими авторами цих законодавчих змін. "Я викладаю в університеті не перший рік. І не маю педагогічної освіти. Але це не заважає мені добре викладати", - казав мені особисто один із ідеологів вищезазначених змін до закону... "У країні сотні тисячі хороших математиків, комп'ютерщиків, істориків, хіміків, які б могли працювати в школах вчителями, але не мають відповідної освіти", - пише інший... "Дивіться, он приїжджають в школи волонтери без педосвіти, і в них виходить не гірше, ніж в учителів", - розмірковує третій.

Слухаючи чи читаючи подібні думки, згадую історію з доктором Пі, який не маючи відповідної освіти та практики, робив операції на головному мозку. І в нього, в деяких випадках, щось виходило. Правда, наслідки отого "виходило" були гіркими... І це в медицині, де результат роботи лікаря можна побачити достатньо швидко. В освіті швидко не побачиш нічого. Хіба-що під час теперішньої сертифікації чи інституційного аудиту: прибіг, попорпався в паперах, побесідував, пообідав - і готово... Але то не бачення і тим більше не оцінка. То є шоу, базоване на емоціях.

На жаль, у нашій країні немає ефективних методик оцінювання якості роботи окремого закладу освіти чи окремого педагога. Існуючі оцінки базуються, або на суб'єктивному сприйнятті, або на основі невалідних паперово-бюрократичних індикаторів. Тому й вірити їм не можна. І вибудувати освітні стратегію й тактику не можна. Але, хто про це думає...

Вчитель без педагогічної освіти у сьогоднішній школі може бути:

- недовготривалим яскравим спалахом у тому чи іншому колективі. І не більше. Професійні педагоги навряд чи його сприймуть "своїм". Хороші вчителі, хоч і не офіцери, але мають честь. І однією із її складових є професійна освіта, яка хорошому і справжньому вчителю просто не далася. І не за гроші куплена;

- потенційним самогубцем, який "спалиться", якщо не на першому уроці, то на десятому чи двадцятому. Особливо, якщо йому накинуть ставку чи півтори, і той же, як і вчителям із професійною освітою, обсяг виховної роботи, роботи з батьками, МАН, олімпіади, позакласну роботу, класне керівництво, методичну роботу, паперову бюрократію... Дай Бог, щоб він витримав усе це, як те витримують вчителі з професійною освітою. І тоді йому його робота до школи, буде вважатися раєм. У який він неминуче захоче повернутися;

- посміховищем і об'єктом жорстокого булінгу із сторони учнів. Тоді навіть присутність директор чи заступника на кожному уроці не допоможуть. Не допоможе і наставник.

Тож, я добре розумію технократів. Абсолютно поділяю їхні погляди на стан українських сучасної педагогічної науки та сучасної педагогічної вищої освіти. Але й добре знаю, що справжня педагогічна наука є і може та повинна бути якісна вища педагогічна освіта. Між іншим, якісна вища педагогічна освіта - не лише чотири роки навчання в університеті. Це і величезна профорієнтаційна робота, плекання майбутнього вчителя в школі, відповідний відбір майбутніх педагогів. Це і ставлення держави та суспільства до працюючих педагогів. Не їхнє приниження (а зневага до вищої педагогічної освіти - це також одна із складових цього приниження), а підтримка та повага. Звичайно, до такої як в Японії підтримки і поваги вчителя, нам страшенно далеко, але ж маємо хоч щось робити для того повсякчас...

А у найближчий час, якщо цей закон все-таки набуде чинності, вирішальне значення у контексті "вчитель без освіти" матиме позиція директора школи. Бо він відповідає за прийом педагогів/непедагогів на роботу. Щоправда, наша директорська команда то також проблема...

Оригінал