Не смійтеся з жителів Донбасу. Ми самі – за крок до прірви
У нас ще є цілком реальна перспектива вже до кінця року опинитися на їхньому місці
По-моєму, це дуже страшно. І сміятися з цих людей - ні, не хочеться.
Цілком може бути, що в 2014-му вони просто бурчали, як все кругом хєрово, і вибрали, по приколу, "хай хоч гірше, аби інше". Або й взагалі нічого не вибирали, на все забили - і отямилися вже під російськими автоматами.
Парадокс у тому, що на підконтрольній території сотні й сотні тисяч сьогодні готові повторити той самий крок у прірву (як казав мені один київський "виборець Зеленского" - "не знаю, кто там виноват в войне, знаю только, что жить я стал хуже!" - а на моє "Ви хоч розумієте, що могли досі взагалі не жить?!" відмахнувся: "Ой, да кому мы нужны!" - тут уже я заклякла, бо зрозуміла, що говорити будь-що без сенсу, пізно - починати треба було зі школи...).
Цілком може бути, що в 2014-му вони просто бурчали, як все кругом хєрово, і вибрали, по приколу, "хай хоч гірше, аби інше". Або й взагалі нічого не вибирали, на все забили - і отямилися вже під російськими автоматами
Поширте, чи що, - соцмережі, звісно, не телеканали, але хай цей документ не загубиться, бодай для нащадків.
І не варто сміятися з цих людей (саме про це євангельська заповідь - "Не суди"): у нас ще є цілком реальна перспектива - в разі, крий Боже, виходу у неділю у 2-й тур Зе і ТЮ - вже до кінця року опинитися на їхньому місці: з КПП, пересунутим на захід, аж до Чопа.
Господи, спаси, помилуй - і врозуми...
