Пінчук пропонує Україні капітулювати перед Росією
Олігарх Віктор Пінчук підготував українцям новорічній подарунок, виклавши свої думки про Донбас, Крим, Росію, ЄС і НАТО
Очевидно, вважає себе посередником – на кшталт Генрі Кіссінджера – між президентами Дональдом Трампом і Володимиром Путіним. Американського радника Пінчука Даґа Шоена бачили на кількох заходах, організованих Трампом. Опортунізм Пічнука став особливо помітним, коли після багатьох років фінансової підтримки Гілларі Клінтон він пожертвував 150 тис. дол. на виборчу кампанію Трампа.
З колонки Пінчука у "Wall Street Journal" можна зробити один висновок: українцям не варто довіряти свої національні інтереси власним олігархам. Теплі стосунки президента Петра Порошенка з олігархами загрожують реформам, боротьбі з корупцією та європейській інтеграції. Пінчук – як завжди – поводиться як опортуніст.
Рівно десять років тому він написав подібну статтю для "New York Times". У ній підкреслював культурні, мовні, економічні й енергетичні зв'язки України з Росією і захищав зовнішньополітичний підхід Леоніда Кучми, який передбачав "побудову мостів" між Європою і Росією та європейську інтеграцію "України разом із Росією".
У 2006-ому Пінчук виступав проти членства України в НАТО, оскільки так само думали більшість українців. Цей аргумент постійно використовував і колишній президент Янукович, і керівництво Росії. Сьогодні більшість українців підтримують приєднання до НАТО, тому логічно припустити, що саме такою має бути політика України. Однак логіка ніколи не була сильною стороною українських олігархів, і тому вони продовжують ратувати проти членства в Альянсі.
Десять років тому Пінчук писав про необхідність збудувати "міцнішу демократію", посилити верховенство права і створити вільну від політичних втручань ринкову економіку. Проблема була лише в тому, що Пінчук – як і інші олігархи – діяв прямо протилежним чином.
Пінчук підтримав Януковича в другому турі виборів 2010 року і мав добрі стосунки з його оточенням під час його президентства. Така співпраця йшла урозріз із задекларованою Пінчуком підтримкою демократії, верховенства права і вільної від бізнес-інтересів політики.
В останній колонці Пінчук іде ще далі, пропонуючи Україні відмовитись від мети членства в ЄС. З цього приводу постає три питання.
По-перше, членство в ЄС завжди підтримували більшість українців. Якщо громадська думка – основний критерій для Пінчука, чому він ігнорує її результати стосовно ЄС?
По-друге, у 2000 році Пінчук писав, що в інтересах ЄС мати "процвітаючого демократичного сусіда". Саме цей трюїзм ліг в основу запуску Східного партнерства ЄС у 2009 році Однак путінська Росія мала зовсім інші погляди на Євросоюз, який вона – як і НАТО – розглядала як ворожу організацію ще з 2010-го. Протягом останніх кількох років Путін відкрито намагався знищити ЄС завдяки підтримці антиєвропейських правоекстремістських сил. Останнім свідченням цього стало підписання угоди про співпрацю між партією "Єдина Росія" та австрійською неофашистською Партією свободи.
Путін відкрито намагався знищити ЄС завдяки підтримці антиєвропейських правоекстремістських сил
По-третє, якщо Пінчук більше не підтримує членство в ЄС, йому варто припинити організовувати конференцію "Ялтинська європейська стратегія" (YES), яку він уперше провів у 2004 році, аби лобіювати власні інтереси. Навіщо йому витрачати гроші на організацію, створену заради лобіювання членства в ЄС, яке він більше не підтримує? З 2014-го YES більше не проводять у Ялті, тепер вона вже не стосується Європи, а сам Пінчук не вірить у її стратегічний характер, а розглядає як нагоду для просування короткострокових інтересів і демонстрації власного марнославства.
У своїй статті Пінчук відмовляється від реалістського підходу до України і водночас пропонує "пристосуватись до нових реалій". Іншими словами, він пропонує Україні погодитись із тим, що вона перебуває в орбіті російських інтересів. Однак завдяки докорінним змінам в українській національній ідентичності після початку російської агресії більшість українців відкинуть цю пропозицію.
Пінчук пропонує здійснити кілька кроків у внутрішній і зовнішній політиці.
На внутрішній арені він закликає провести вибори на окупованих територіях до того, як Росія виконає Мінські угоди, іншими словами – до того, як Росія виведе звідти свої війська та поверне Україні контроль за кордоном. Пропозиція Пінчука не знайде підтримки ні в США, ні в ЄС, ні в ОБСЄ, ні, як свідчать опитування громадської думки, серед більшості українців. Пінчук вслід за колишнім прем'єр-міністром Миколою Азаровим пропонує також погодитись із тим, що Крим втрачено (тимчасово може стати назавжди). Усі ці пропозиції загрожуватимуть політичній стабільності України внаслідок опозиції з боку націоналістів, ветеранів і солдатів, що служать на лінії фронту.
Пропонує Україні погодитись із тим, що вона перебуває в орбіті російських інтересів
На міжнародній арені Пінчук пропонує відмовитись від членства в ЄС та НАТО незважаючи на те, що більшість громадян підтримують обидва зовнішньополітичні вектори. Пінчук також пристає на позицію колишнього президента Януковича та Партії регіонів щодо позаблокового статусу України, який він називає "нейтралітетом".
Пропозиції Пінчука слід розглядати в контексті трьох фактів.
По-перше, головною метою олігархів є збагачення, а не відстоювання національних інтересів України.
По-друге, Пінчук постійно суперечив собі у своїх поглядах на внутрішню та зовнішню політику. Багатовекторність – невдалий спосіб досягти серйозних зрушень. Чим швидше в Україні відбудеться деолігархізація, тим краще – хоч це і неможливо, поки олігарх керує країною.
Зрештою, історія навчила Україну та країни Заходу, що Путіну чи іншим російським лідерам не можна довіряти в будь-якій формі. Воєнна агресія Путіна знищила наївні уявлення українців про росіян як про "братній народ", однак воно досі популярне серед емігрантів, що мешкають в ексклюзивних районах Лондона Кенсинґтон і Найтбридж.
P.S. Українські патріоти мають бойкотувати організовані Пінчуком заходи в Давосі в січні та саміт YES у вересні. Президент Порошенко повинен першим бойкотувати захід Пінчука на саміті в Давосі в цьому місяці.
Тарас Кузьо, спеціально для Gazeta.ua
