Варшавський саміт НАТО: де Україна?
8-9 липня НАТО проведе черговий саміт, другий після початку російсько-українського конфлікту. "Кризовий саміт" у Ньюпорті (Уельс) у вересні 2014 року відбувся за кілька місяців після анексії Криму Росією та її вторгнення на територію України
На конференції у Варшаві "НАТО: міцний альянс", організованій Фондом німецько-польської співпраці, що передувала саміту НАТО, я сказав, що Україна врятувала НАТО. Чому?
НАТО отримав друге дихання для того, аби виробити нову стратегію протидії реваншизму Росії, завдяки українським солдатам, волонтерам, громадським активістам і футбольними фанатами "ультрас", які зруйнували проект "Новоросії" російського президента Володимира Путіна на сході та півдні України і зуміли відновити контроль над більшістю територій двох областей Донбасу.
Якби – згідно з планами російських націоналістів – Україна розпалась і значна частина її території була б анексована Росією чи опинилась під її контролем, НАТО була би змушена мати справу з набагато більш експансіоністською та агресивною Росією.
Три стратегічні питання тяжітимуть над прийдешнім самітом.
По-перше, як вплине рішення Великобританії вийти з ЄС на майбутнє НАТО.
По-друге, чи оберуть кандидата від республіканців Дональда Трампа наступним президентом США у листопаді цього року. У той час як кандидат від демократів Гіларі Клінтон підтримує НАТО, Трамп має невисоку думку про цю організацію та заявляв про готовність вийти з неї. Однак НАТО працюватиме лише тоді, коли в ній лідируватимуть США.
По-третє, до 2015 року лише 5 із 28 членів НАТО (США, Великобританія, Естонія, Польща і Греція) витрачали необхідні 2% ВВП чи більше на потреби оборони. Україна витрачає на оборону 5%, що більше, ніж будь-який член НАТО. І це в країні з меншим ВВП та втратами від корупції у вищих ешелонах, яку дозволяє політичне керівництво держави.
Варшавський саміт буде покликаний відшукати способи стримати Росію, яку сприймають як реваншистську державу
Варшавський саміт буде покликаний відшукати способи стримати Росію, яку сприймають як реваншистську державу. Атлантична рада США закликала НАТО продовжувати дотримуватися жорсткої лінії поведінки, спрямованої "проти російської агресії, доки нове покоління росіян не погодиться жити у мирі зі своїми сусідами".
На жаль, чекати доведеться довго. По-перше, російські демократи хоч і критикують політику Путіна на сході України, однак підтримують анексію Криму (за винятком непопулярної партії "Яблоко"). По-друге, ці ж демократи практично не мають шансів прийти до влади в найближчі роки.
Вже було створено чотири батальйони по 1 тис. солдатів для Польщі та трьох балтійських держав. Аналогічний батальйон може бути підготовлено для Румунії. Відповідно, ці країни можуть стати постійними передовими базами НАТО. Новий чорноморський оборонний кластер може складатися з Румунії, Болгарії й Туреччини, а також країн-партнерів НАТО, зокрема Грузії й України.
Хоча Росія (як спадкоємиця СРСР) знову стала загрозою для НАТО, сьогоднішній світ помітно відрізняється від часів Холодної війни. Чи може гібридна війна, яка за своєю природою є прихованою і таємною, призвести до застосування 5-го пункту Статуту НАТО щодо колективної оборони її країн-членів – таке питання було в основі симуляції в програмі BBC.
Інформаційна війна є важливим елементом гібридної, в який Росія вкладає дуже багато ресурсів. Крім того, Москва майстерно веде кібервійну, про що свідчить зламані електронні пошти німецьких і американських політичних лідерів.
Росія продовжує агресивну риторику щодо своїх сусідів, зокрема застерігаючи Фінляндію та Швецію від приєднання до НАТО. Подібні погрози відносно України та Грузії мають довгу історію. І в результаті Росія вторглася в Грузію у серпні 2008-го і в Україну навесні 2014-го.
Відданим членству України в НАТО політичним силам і громадським організаціям необхідно здійснити три кроки.
По-перше, російський реваншизм призвів до зростання підтримки членства в НАТО в Україні, Фінляндії та Швеції – в останній країні кількість прихильників зросла з 17% у 2002 році до 37% сьогодні.
Підтримка приєднання України до НАТО, натомість, з 2014-го потроїлась із 20% до 60%. Однак, на відміну від грузинських лідерів, український президент Петро Порошенко не використовує сьогоднішню високу популярність НАТО в Україні для лобіювання членства в цій організації.
Україна втратила найкращу нагоду приєднатись до НАТО у 2006 році, коли "прагматичні" націонал-демократи віддали перевагу широкій коаліції з Партією регіонів
Україна втратила свою найкращу нагоду приєднатись до НАТО у 2006 році, коли "прагматичні" націонал-демократи віддали перевагу широкій коаліції з Партією регіонів (переговори про яку вели "любі друзі" Порошенко і Єхануров) над зусиллями щодо отримання Україною Плану дій для членства в НАТО (ПДЧ).
Якби тодішній президент Віктор Ющенко підтримав "помаранчеву" коаліцію (на чолі з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко), американський президент Джордж Буш-молодший відвідав би Київ у червні, Україна отримала би ПДЧ на Ризькому саміті НАТО у листопаді того року, і до 2010-го Україна могла би стати членом НАТО, що захищала б її від російської агресії.
У листопаді 2006 року Ющенко відправив на Ризький саміт НАТО лише Олега Рибачука та 2 молодих чиновників. Президент Грузії Міхеїл Саакашвілі відправив на цей саміт 20 делегатів. Тоді я відвідав цей саміт в якості старшого співробітника Німецького фонду Маршала США.
Порошенко проявив аналогічну незацікавленість, коли жоден український чиновник чи співробітник українського посольства в Польщі не відвідав конференцію у Варшаві "НАТО: міцний альянс" напередодні саміту.
По-друге, необхідно реформувати українські силові служби. Українська міліція стала поліцією, а її Внутрішні війська – Національною гвардією. Однак існує гостра потреба модернізувати та реформувати систему управління армією (Україна має більше генералів, ніж США). Українські генерали рідко відвідують передову, і солдати у зоні АТО не надто поважають офіцерів із Києва. НАТО також лишається стривоженим з приводу російської інфільтрації в Службу безпеки України, у той час як реформування неорадянських і перенасичених кадрами СБУ і Державної прикордонної служби лишається нагальним завданням.
По-третє, необхідно визнати, що Польща є надзвичайно важливим прихильником політики "відкритих дверей" НАТО. Польський президент Анджей Дуда зазначив, що "НАТО повинна дотримуватися власної політики "відкритих дверей", особливо якщо це стосується країн, які за своєю природою і розташуванням є стратегічними". На його думку, Польща "має бути готовою допомогти країнам, які зазнали нападу і стали жертвами порушення міжнародного права".
Спираючись на досвід співпраці України з НАТО в рамках програми "Партнерство заради миру" протягом майже чверті століття, Київ має пояснити, які вигоди може дати членство України для цієї організації, зокрема у трьох сферах, описаних нижче.
По-перше, Україна здатна поділитися своїм досвідом протидії гібридній війні Росії в методиці аналізу, концепціях, доктринах і винесених уроках. Може проводити навчання і тренінги, а також надавати експертів з гібридної війни та бойових дій у міських зонах.
По-друге, Київ може запропонувати використання АН-124 і АН-225, найбільших транспортних літаків у світі, для перевезення підрозділів і спорядження НАТО під час навчань і бойових дій.
По-третє, успішна литовсько-польсько-українська бригада може стати прикладом для нової румунсько-болгарсько-української бригади.
Окрім укріплення східних кордонів НАТО для протидії реваншистській Росії Варшавський саміт є також нагодою для України, яку вона має використати для активного переконування у важливості її внеску в регіональну безпеку та лобіювання НАТО відкрити шлях до майбутнього членства України в цій організації. Поки що лобістські зусилля Порошенка були надто слабкими.
Тарас Кузьо, спецыально для Gazeta.ua
