Радянський Союз був останньою в світі рабовласницькою імперією
Не вірите? Ось документ: "Постановление Совета Министров СССР от 28. 08. 1974 г. № 677 "Об утверждении положения о паспортной системе в СССР". В пункті 2 там сказано: "Выдачу паспортов нового образца провести с 01.01.1976 г. по 31. 12. 1981г" А через 2 абзаци: "Гражданам, проживающим в сельской местности, которым ранее паспорта не выдавались, при выезде в другую местность на продолжительный срок выдаются паспорта, а при выезде на срок до полутора месяцев … справки, удостоверяюшие их личность и цель приезда".
Усі, хто читав художні твори з історії Російської імперії, хоч би в межах шкільної програми, могли звернути увагу, що селянам-кріпакам паспортів не видавали. Для того, щоб кріпак від пана втекти не міг: поліцейський, чи військовий, чи будь-хто "пильний" з відсутності документа відразу розумів, що перед ним утікач, і далі утеклого чекала тюрма і відправка назад у повну владу розлюченого пана. От тому Остап з Соломією з повісті "Дорогою ціною" ішли до Дунаю тільки ночами. Є також повість М. Лєскова (автора "Левши") про втеклих селян, де їх, безпаспортних, посадили за грати, далі чоловіка повернули до пана, а жінка збожеволіла.
Як бачимо, "в стране победившего социализма" паспортів колгоспникам теж не видавали. І з тою ж метою: щоб "щасливий вільний трудівник" не втік із "золотих колгоспних ланів". Особисто я побачила це ще дитиною, 1970 року, коли тата від роботи (залізниця) преміювали безплатним проїздом сім'ї в Ленінград на 100-ліття Леніна. Мріялось побувати в Ермітажі, в Петергофі… Але нас не прийняв жодний готель: у мами не було паспорта. Татові видали "серпастый, молоткастый" на Донбасі, куди його завезли 14-літнім хлопчиком працювати на відновленні вугільної промистовості. Спасибі радянській владі, коли тато повернувся в "квітуче колгоспне село", паспорта в нього не відібрали. А мама свій перший у житті паспорт отримала 1980 року, 44-літньою.
Коли 1974 року я приїхала в Харків на вступні істпити, у мене були довідка ф. 286, атестат… і справка з сільради замість паспорта. Мов у того, хто з тюрми вийшов. Лише 29.08., коли в мене на руках був письмовий виклик на навчання, тато мотоциклом відвіз мене в райцентр, і мені зробили-таки паспорт. Якби потрібних балів набрати не вдалося, я навіки зоставалась би прикріпленою до колгоспу. "Навіки" тому, що тоді ніхто не міг припустити, що колись розвалиться і колгоспний устрій, і сам Союз.
Я так детально про особисте, бо конкретне завжди переконливіше. Адже радянська пропаганда створювала таку густющу димову завісу брехні, що ніхто з істориків радянської доби навіть не знав про існуюче рабство. Лише в одному українському підручнику сказано було, що колгоспники при Сталіні не мали паспортів, але говорилось, що їх почали видавати при Хрущові, правда, слова ці жодним документом підкріплені не були. Бо й не було документа такого при Хрущові.
Як бачите, і в самій постанові не уточнюють, з якої причини селяни не мають паспортів. І не говориться, що всім селянам паспорти таки видадуть (до 1981р). Це для того, щоб завіса брехні не розійшлася. Щоб із оголошеного офіційного документа світ не дізнався, що в "самом передовом государстве мира" люди є рабами! Тільки не конкретних панів, а держави. Можливо, для того ж потрібен був і "железный занавес".
Підручник історії засвідчує, що імперії були там і тоді, де і коли вони могли користуватись рабською працею. Радянський Союз багатів, розвивав промисловість і науку за рахунок рабської праці селян, до 1964 року цілковито безплатної, як і слід рабам, далі – уже оплачуваної, іноді навіть непогано (комбайнери, доярки). І саме відміна рабства, на мою думку, стала причиною розвалу Радянської імперії. Імперія втратила економічну основу існування.
Як сталося, що ніхто не знав? А так само, як ніхто "не знав" про голод в Україні! Схочеш жити – мовчатимеш.
Майже все хороше про Радянський Союз – та ж димова завіса брехні, красива, райдужна. І серед того – міф про 1 Травня, веселе свято трудящих. Трудящих – рабів.
