Коли футбол жіночого роду
"Коли футбол жіночого роду" – це про захоплення цією грою Надії Миколаєнко. Вона – викладачка, журналістка, водночас – серед Друзів "Євро 2012" і завзята вболівальниця за київське "Динамо" та українську збірну. Землю жартуючи порівнює з м'ячем, життя – із "великим професійним футболом". Поза межами стадіону, у своєму житті, Надія орієнтується на правила "Fair Play", однак недолюблює "ярлик "фанатка". Про начебто чоловічий інтерес до футболу в житті жінки – далі в інтерв'ю.
– Надіє, скільки назбиралося твоїх футбольних років? Маю на увазі, скільки часу ти цікавишся футболом?
– Думаю, що цікавитися футболом почала ще тоді, коли й не бачила його, а чула, як пізно ввечері, повернувшись із Києва, мій тато розповідав мамі про футбольні матчі. Тоді я була зовсім малою, та й досі пригадую, що тато завжди привозив із Києва соломку (сміється) – такий футбольний гостинець. Напевно, та соломка була енергетично заряджена атмосферою стадіону, я з'їдала її відразу (сміється).
А серйозно, то свідомо футболом почала цікавитися із 1997-го року.
– Нічого собі, уже п'ятнадцять років! А чи позначаєш ти окремі дати, пов'язані з футболом, футболістами у календарі? Можливо, у тебе є навіть футбольні свята?
– Мої футбольні свята – коли грає "Динамо" (Київ) і збірна України! У щоденнику відмічені всі дати матчів. А масове свято футболу – зустрічі однією компанією на стадіоні!.. Так, уже більше десяти років ми з друзями збираємося та їдемо вболівати. Про це можна згадувати і згадувати…
Серед свят, які пов'язані з футболістами, – 29 вересня, День народження Андрія Шевченка. Я народилася 26-го вересня. Коли друзі, знайомі вітали мене із моїм справжнім "Днр", то я жартома перебивала і казала, що святкую 29-го, ось тоді й вітайте. Так тривало декілька років. Цікаво, що я і досі приймаю вітання 29-го вересня від дорогих для мене людей. Постійно з цього сміємося!
– Які події трапилися у твоєму житті, що ти звернула увагу на цю гру так сильно?
– Кардинальних подій – ніяких. Коли я закінчувала виконувати шкільні домашні завдання, то якраз мій тато і починав дивитися матчі Ліги Чемпіонів. Я теж прикипала до телевізора через цікавість: що витворяють 22 гравці з одним м'ячем! А згодом захопилася майстерністю самих футболістів! Це – дивовижна гра!
– Чи може щось "охолодити" твоє зацікавлення?
– Навіть і не знаю, що може "охолодити" мене від футболу…
Розумієш, коли зацікавлення є твоїм життям, то як ти його охолодиш?!.
– Які футбольні команди – твої фаворити?
– "Ди-на-мо"! "Ди-на-мо"! "Ди-на-мо" (Київ)! А ще збірна України! Подобаються й інші команди, але сльози радості або печалі тільки від улюбленого "Динамо" чи нашої збірної.
– Чому саме вони?
– Напевно, це запитання до мого тата, бо саме такі уподобання передалися мені вже спадково (сміється).
Однак скажу, що мене захоплюють загадковість і мудрість тренера команди Валерія Васильовича Лобановського, царство йому небесне. Ще – хет-рики, та й не тільки, Андрія Шевченка, пильність і реакція Олександра Шовковського, майстерність і відданість у грі Лужного, Хацкевича, Белькевича, Головка, Косовського, Гусіна, Дмитруліна, Ващука, Каладзе…
– "Футбольна фанатка" – так про себе можеш сказати?
– Не люблю, коли людям прикріплюють ярлики. Але життя таке, хто на що здатен чи заслуговує, того й так називають…
– Знаю, ти склала та поповнюєш зараз цілу колекцію предметів, матеріалів, які так чи інакше нагадують про футбол. Можеш розповісти, скажімо, про три речі, які тобі найбільше пам'ятаються, є важливими для тебе?
– Йой! Із чого ж почати?!. Добре! Коротко. Дорогий мені блокнот з автографами багатьох футболістів.
Інша річ із колекції – це великий клубний прапор "Динамо", який подарували мені перед грою динамівців із ФК "Лаціо". Із ним я побувала на стадіонах Москви, Одеси, Львова, Кривого Рогу, Донецька, Києва.
Ще ціную декілька книг та футбольний м'яч Євро 2012! І нещодавно купила колекцію монет номіналом п'ять гривень до Чемпіонату, теж бережу як зіницю ока!
– Ти товаришуєш із футболом і в прямому сенсі слова. Маю на увазі твій статус "Друг Євро 2012". Як склалася ця історія?
– Перемогла у фотоконкурсі, який організовували УЄФА з комітетом "Євро 2012 (Україна)". Причому відправляла фотороботи в останній день конкурсу, а перемогла із тим фото, на яке і не покладала надію (сміється)! Результат мені повідомили 09 березня. Думала, що друзі мене "розводять" після Восьмого березня, але коли дівчина із оргкомітету почала переконувати мене, я зрозуміла, що це – не жарт! Емоціям не було меж!
– На твою думку, наскільки Україна готова до "Євро 2012"?
– Хотілося, щоб і наша держава, і наша національна збірна були готові краще! Не беруся у процентному відношенні визначати, наскільки ми готові до Чемпіонату, бо з кожним днем удосконалюємося. Сподіваюся, що в цілому Україна гідно проведе "Євро 2012". Закликаю українців вірити у перемогу нашої збірної у всіх матчах! Україна forever!
– Поділишся секретами, які матчі плануєш відвідати, чи наперед не будемо про це?
– Поділюся емоціями вже після матчів! (Сміється).
– Окрім задоволення від споглядання гри, які ще плюси "пропонує" футбол?
– Для уболівальника серед "плюсів" – "амнезія" щодо роботи, інших справ, які "грузять" у цьому світі. Коли потрапляєш у футбольну атмосферу – моментально починаєш дихати по-іншому, на повні груди.
Та головний "плюс" футболу – це "столєтня" дружба!
– Якою ти стаєш, відчуваєш себе на футбольному стадіоні?
– Надя як Надя! Завжди залишаюся собою.
А відчуваю себе на стадіоні залежно від рівня гри улюбленої команди!
– Чи виникало в тебе бажання "зануритися" у футбол ще більше або й повністю, скажімо, пов'язати з ним свою професію, "перекваліфікуватися"?
– Таке бажання було раніше, але час розставляє все на свої місця. Нині я задоволена вибором своєї професії, тому перекваліфіковуватися не думаю.
– Чи доводиться бути тобі "адвокатом" футболу в житті? Тобто влаштовувати лікнеп людям про справжній футбол, його значення та розвінчувати певні стереотипи про цю гру?
– Доводилося, і не раз! Стусанів не отримувала, але "сім потів" із мене стікало.
– Стверджують, що життя – це гра. Якщо уточнювати, яка саме гра, ти могла би визначити для себе, що життя – це гра, а саме – футбол?
– Звісно, життя – це великий професійний футбол. Іноді треба йти в атаку, а іноді – у захист. Іноді доводиться відбиватися, як від пенальті, або ж допомогти прозріти іншим. У житті, як на футбольному полі, зустрічаються симулянти, пахарі… Кожен має своє амплуа, свою ношу.
Моя бабуся каже, що півсвіту плаче, а півсвіту скаче. Так і після футбольної гри: хтось плаче від поразки, а хтось скаче від перемоги.
Життя як матч, бо має свій чітко встановлений початок і кінець. Футбол, як і життя, сповнене різними емоціями.
– І знову про життя та футбол. Які правила, а також, можливо, принципи цієї гри ти можеш практикувати у житті, казати собі у якісь моменти: я вчиню так, як у футболі?
– Керуюся словами Валерія Лобановського: щоб досягти успіху, необхідно 99% праці й 1% таланту.
Ще керуюся правилами "Fair Play" і трьома "Пе": порядністю, професіоналізмом і патріотизмом.
У житті часто доводиться чинити так, як і у футболі: "Never give up!"
– Придумано чимало анекдотів про чоловіка-фаната, якого вперто не розуміє дівчина/дружина, та про чоловіків, які мріють про те, щоб їхня друга половина сиділа поруч на стадіоні та співала "Оле-оле…". Як складається у тебе: чи сприяє твій інтерес до футболу порозумінню з чоловіками?
– Порозуміння у людей має бути незалежно від їхніх захоплень. У мене, слава Богу, з цим усьо нормально! (Сміється).
– Чоловіку варто обов'язково розумітися на футболі, щоб бути поруч із тобою, жити з тобою?
– (Усміхається). Чоловіку варто розумітися у житті, не обов'язково у футболі. Але щоб була гармонія, йому не завадить знати хоча би, якого кольору динамівська форма (сміється) і жити за "Fair Play".
Фото – із приватного архіву Надії Миколаєнко.
