Нетолерантність до західних експертів в Україні
Цього тижня на Facebook мене звинуватили в тому, що я не справжній "західний експерт", оскільки я критично ставлюсь до біографії Петра Порошенка і серед двох фаворитів президентських перегонів надаю перевагу Юлії Тимошенко. Ці звинувачення, звісно, говорять більше про тих, хто їх висуває, ніж про мене самого.
Той, хто підтримує таку точку зору, є типовим homo sovieticus, оскільки демонструє нетолерантність до всього, із чим не погоджується. У світі таких людей я можу лишатися "західним експертом" лише у випадку, якщо підтримуватиму Порошенка та не досліджуватиму його біографію. Такі люди готові піддати скрупульозному аналізу всі аспекти минулого Тимошенко, однак це не стосується їхнього кандидата, якого вони вважають єдиним правильним. Це нагадує мені Радянський Союз, де виборці могли голосувати лише за одного кандидата, якого не можна було критикувати.
Існує три причини, чому реальний світ сильно відрізняється від світу homo sovieticus.
По-перше, кожен кандидат (як і кожна людина) має свою історію, і ніхто не може увійти у виборчу кампанію без будь-якого багажу за спиною. Завдання експертів, журналістів і громадянського суспільства полягає в тому, аби аналізувати цей багаж у якомога більш об'єктивний спосіб. У випадку Тимошенко існує два моменти, які викликають критику – її зв'язки з Павлом Лазаренком і газовий контракт 2009 р. У той же час вона не змінювала власний політичний табір.
Порошенку, як пише один брюссельський оглядач (http://euobserver.com/
По-друге, кожна людина, в тому числі міжнародно визнані експерти, мають право на власну думку; зрештою, саме цього ми навчаємо у західних університетах студентів, аби ті стали незалежно мислячими дорослими людьми. Мої американські колеги працювали на виборчу кампанію Барака Обами – хіба це робить їх гіршими експертами? Чи вони би втратили свій статус лише в тому випадку, якби працювали на Джорджа Буша-молодшого?
Насправді автор прихильно ставився до Віталія Кличка, однак той не зміг опиратися Дмитру Фірташу і зняв свою кандидатуру з виборів, хоча саме Порошенко мав здійснити такий крок. Коли справа доходить до вибору (і поради моєму батькові, який є українським громадянином і виборцем), то поміж групою Фірташа-Льовочкіна-Бойка (Порошенко) і Тимошенко я можу вибрати лише останню.
Я був переконаний, що українцям не слід було голосувати за двічі судимого кримінального злочинця Віктора Януковича. Чому тоді я маю бути некритичним до Порошенка, виборчу кампанію якого фінансує Фірташ – людина, якій загрожує депортація до США, де він постане перед судом за звинуваченнями у корупції та зв'язках з організованою злочинністю?
В політиці не буває безкоштовного сиру, і зрозуміло, що газове лобі очікуватиме винагороду від Порошенка, якщо той стане наступним президентом України.
По-третє, існує дуже обмежена кількість західних експертів по Україні (ймовірно, не більше 25). Згідно з дослідженням, представленим останнього місяця на щорічній конференції Асоціації дослідження національностей у Колумбійському університеті в Нью-Йорку, я є другим за цитованістю в академічних публікаціях спеціалістом з України. У медіа-публікаціях я є найбільш цитованим автором. Інший дослідження, проведене Марія Попова (McGill University) Я посів перше місце за кількістю цитованих статей.
Ніякий інший представник української діаспори чи західний експерт не має 1,500 фоловерів на Twitter. Тому мої особисті погляди не дозволяли політикам, журналістам і науковцям ставити під сумнів мої експертні знання.
Західні й українські експерти мають право на власну думку і вибір будь-якого кандидата на виборах 25 травня – це суто по-європейськи. Водночас аргументація homo sovieticus полягає в тому, що лише підтримка Порошенка дозволяє лишатися "західним експертом".
Така нетолерантність є недобрим знаком, що надходить із табору Порошенка, і нагадує мені жорсткий стиль ведення політики у 2005 і 2006 рр., який виявився катастрофічним для "помаранчевої" коаліції і допоміг Януковичу повернутися до влади.
