Насті та Софійки
- Вгадай, як кум малу хоче назвати? - питає чоловік.
- Ммммм, дай підказку.
- Даю: дууууже "рідкісне" ім'я, - всміхається.
- Ага, значить Софія?
- Точно.
Ну, якби я не вгадала, то б наступний варіант точно був би вірний - Настя.
Чомусь практично всіх новонароджених дівчаток, яких знаю, останні 2-3 роки називають як не Софійкою то Настею. Гарні собі імена. Але чому всі, немов показилися?
Уявляю як років через 6 прийде наш син Іван та й скаже: "У нас в класі є вісім Софійок та десять Настусь".
Маю товариша, якого питання одноманітності сучасних імен теж цікавило.
"В моєму дворі на дитячому майданчику одні Святозаври бавляться", - казав. Мав на увазі варіації: Святослав, Святополк, Святогор...
Товариш мешкає на Київщині.
А в нас на Вінниччині що не хлоп'я вродилося, то назване Данею. З повних іменем Дань всякі казуси: найчастіше Даниіл чи Данііл, буває й Даніель.
Недавно знайома Настя народила дівчинку, збиралися Аріною назвати. А вгадайте як зрештою назвали? Таки Сонею.
Колись наймоднішими іменами були Саша та Сірожа. Навіть приказка побутувала "Що не рожа, то Сірожа".
Із статті Ірини Рибакової: "У радянські часи дітей часто називали однаковими іменами, щоби приховати індивідуальні відмінності. Іноді у класах училося по шість–десять Тетян, Олен та Олександрів. Батьки вважали: чим менше людина виділяється, тим більше в неї шансів вижити. Ім'я було уніформою."
Чим сьогодні можна пояснити цей феномен?
