Мертвий лист
Чому так відбувається? Чому з людиною, для якої в мене було стільки внутрішнього тепла, я не спілкувалася вже понад рік? Я запевнила себе, що після кожної нашої зустрічі мене починають переслідувати нещастя і втрати. Власне, так воно й було. Напевно, саме небо було проти нашого спілкування. І я вирізала тебе зі свого життя.
Але сьогодні в метро побачила людину, дуже схожу на тебе, і раптом накрило хвилею суму. Я сумую за тобою, друже.
Останнього разу я телефонувала тобі на твій день народження. Ти не знав, що я про нього пам'ятаю, і радісно-сонно дякував. Але ж і ти мені не телефонуєш. Мабуть, відчув цей момент вирізання.
Деякі теми моїх роздумів були лише для твоїх вух. Ти займав в моєму світові окрему нішу поряд з парою подруг, чоловіком і блокнотом для записів. Ми сперечалися до хрипоти і повної алкогольної відключки, з'ясовуючи врешті-решт, що думаємо однаково. Але за деякі твої думки я досі готова перегризти тобі горло. Як мені зараз тебе не вистачає!
Але я знаю, що так вже й буде. Для внутрішнього тепла існує якийсь вичерпний ліміт. Ще тоді, літнього вечора, після чергової філософської суперечки, коли ти сидів на траві залізничного насипу, а я лежала в тебе на колінах, ти дивився на зірки, а я слухала биття твого серця, ти сказав: це все. Цього більше не повториться. Мені тоді здалося це дурницею. Але внутрішнє тепло вилилося і скінчилося. Залишився тільки дурний страх і самовиправдання. Прости мене, колишній друже.
