Принцип "жаби" та чому вибори 2013 вигідні Партії регіонів

Останні парламентські вибори в Україні стали певною мірою показовими. По рівню залучення андміну, по рівню брудних технологій та фальсифікацій. Звичайно, Партія регіонів не збиралася відмовлятися від своїх старих методів впливу на результати волевиявлення, але треба визнати, що "чернуха" була далеко не в масштабах всієї країна, а містила лише локальний, і подекуди суто стратегічний характер. Я дійсно знаю випадки коли "зверху" були надані вказівки не зловживати адміном.

Все це і вплинуло на розподіл місць у новому Парламенті, де жодна політична "тусовка" не має необхідної більшості для "гри в одні ворота". Однією з причин подібного сценарію є, звичайно, наміри підписання угоди про Асоціацію з ЄС, яку влада планувала довести до кінця ще минулого року. І на очах у міжнародних спостерігачів проводити схему "кинути лоха" було б ризиковано. Але в цьому і криється загроза виборів 2013 (5 округів + Київ).

Протягом тижня доводилося постійно чути, від усіх ТОП-10 опозиційних депутатів, скарги на плани влади провести повторні вибори у п'яти проблемних округах 18 серпня 2013 року. Чув про те, що це курортно-огородний період та про ідеальні умови для впровадження технологій "каруселей", "косинок" і т.п. Хоча всі, особливо хто був задіяний у виборчих компаніях, знають, що і одні, і інші не соромилися застосовувати так звані "каруселі". Інша справа, що у опозиціонерів менше шансів скупити квоту на виборчих дільницях, або необхідну частину її. Але факт залишається фактом. Опозиція нічого не змогла подіяти з подібними схемами в першу чергу у Василькові. Більше того, саме відсутність міжнародних спостерігачів та "забиття" Європи на ці 5 округів та вибори мерів, що являються просто каплею в морі, лише розв'язує руки владі. ПР просто проводить доукомплектування своїх центрів впливу, які ще зіграють свою роль.

Наступною причиною, чому ПР потребує виборчої розминки - це 2015 рік. Саме розминки, бо вибори 2013 і є розминкою перед "Олімпійськими іграми 2015". Президентська компанія вже стартувала. Хтось проводить акції "Вставай Україно!", блокує трибуну, а хтось тренується на котах, тобто на конституційному праві громадян обиратися та бути обраним. І яка практика є практичною, ні для кого не секрет. Стосовно акції "Вставай Україно!". Успіх "помаранчевих подій" полягав, у більшій мірі, в стратегії малих перемог. Кожного дня, всі хто стояв на майданах великих міст та сидів біля екранів телевізорів являвся свідком якоїсь маленької, але перемоги. Хай не завжди вони реально були, але польові командири Майдану робили все, щоб в інформаційному плані ці перемоги в головах громадян існували. Те, що відбувається на акціях опозиції сьогодні, назвати можна просто "показухою". І це добре розуміє влада. Так, дійсно, на акціях потужна атмосфера, велика кількість друзів та однодумців, але… Коли люди йдуть додому вони розуміють, що просто добре провели час, а на душі пустота. І ті, хто реально прийшов на акцію, лишивши свої повсякденні справи наступного разу можуть не прийти. Акція не закінчується малою перемогою в серці громадян. В цьому і полягає перевага Януковича.

На жаль, серед головних персон сьогоднішньої опозиції, ніхто не бореться за довіру громадян, а сперечаються лише за те, кого частіше цитує преса. Тимошенко, якою б вона не була, добре знала, що без довари їй ніколи не стати президентом, тому вона там де вона є. Янукович просто прибрав з подіуму людину, яка реально зверталася до громади як до людей, а не як до ресурсу (хоча в голові може тримала іншу формулу).

Тому я не здивуюся, що на виборах мера Києва (а вони будуть в цьому році) переможе представник влади. У Порошенка, як і у Попова рівень реальної довіри дорівнюють майже нулю. Інше питання що коли немає довіри то ми голосуємо "за того, бо проти нього". Історики (як правило російські) причепили нам-українцям штамп "моя хата з краю…", хоча на території України ця поговірка з'явилася з приходом "червоних", але вона як раз підкреслює, що коли не має довіри, то і хата з краю. І 35-ти відсоткова явка у Василькові тому підтвердження.

Однак, як на мене, сьогодні існує лише два кандидати на пост Президента, за яких би голосували по довірі. Як не дивно це Янукович та Тягнибок. За Віктора Федоровича голосують бо він "свій" (притаманно певному регіону) з думками: "краще свій ніж чужий, бо буде ще гірше". З Тягнибоком все просто – ідеологічний мотив та досі присутній запит на сильну руку. Але у Тягнибока таж сама вада, що й у ВФ – він не буде президентом всієї країни. Особливістю будь-якого суспільства є жага до примирення – катарсису, не залежно від політичної заангажованості цього суспільства. А український народ, як одна електоральна база, дуже велика ноша, відповідальність за яку ніхто не бере (крім нашої збірної з футболу).

А тим часом партія влади продовжує процес тушкування, по троху, за старим і добрим методом малих перемог. Це нагадує принцип "жаби" - якщо кинути жабу в кип'яток, то вона миттєво вистрибне, а якщо помістити її в теплу воду і потроху підігрівати – вона звариться. Метафора думаю зрозуміла…