Розумне монашество та виставка в Софії Київській
Я днями заходила в Софію Київську, брала пару книжок в бібліотеці. І зазирнула в будинок митрополита, резиденцію українських ієрархів.
Це був день охорони музеїної спадщини, вхід до Софії був безкоштовний, заповідником гуляли студенти, подружні пари із дітьми. Така відчувалась благодать намоленого та перестраждалого століттями місця. Так ось, зайшла в будинок митрополита, бо там відкривалася виставка церковних діячів. Ззовні - виставка як виставка, попи з хрестами на портретах. Без екскурсовода нічого не втямиш. Екскурсовода шукати не стала. Але тут побачила відому на всю Україну ігуменю Одеського монастиря Серафіму. Вона в монастирі з шістнадцяти років, монастир в Одесі фактично збудувала з нуля. Я одна з десятків журналістів, які в неї побували. Вона оглядала портрети експозиції. І знаючи, що вона доволі соціалізована, вирішила напроситися на екскурсію.
- Матушка, вам про щось говорять оці портрети? – запитала я, привітавшись.
- Звичайно, - вона простягнула руку з-під ряси, показуючи на ближній портрет, - Петро Могила, великий будівничий нашої церкви, його постать співставна із постаттю святого рівноапостольного князя Володимира, або навіть митрополита Іларіона з "Повісті временних лет". Він богослов, вчений, монах. Просвітитель та засновник Києво-Могилянської академії.
У монахині задзвонив мобільний, і вона по смартфону почала вибачатися перед якоюсь Олею,сказавши, щоб та не чекала, що її відвезуть. Я подумала, що монаший одяг в неї не новий, а, зрештою, якщо монахиня може захистити дисертацію та керувати монастирем, чом би їй не мати смартфон.
- А це Рафаїл Заборовський, - показала вона на витончене обличчя ще одного ієрарха, - Митрополит Київський та Галицький, він родом із Львівщини. Ви знаєте, що він і Петро Могила були великим опікунами Софії. Він збудував браму Софії, яка вважається шедевром українського барокко. Власне цей будинок митрополита був добудований при ньому. Він надзвичайно серйозно опікувався духовними школами України. Але я вам розкажу те, чого не прочитаєте в енциклопедіях. Коли він помер, його виставили в Софії, а гонець поїхав Санки-Петербург повідомити Синоду про його смерть та взяти розпорядження щодо поховання. Тіло владки лежало в Софії сорок чи сорок три дні, чекаючи на похоронну відправу, воно стало нетлінним.
- А ось архієпископ Варлаам Вонатович. Постраждав від цариці Анни, їй донесли, що він не служив молебня на честь її сходження на престол. Вона позбавила його сану, його майно конфіскували та відправили у монастир простим монахом, - продовжує вона.
- Скажіть, - провокую я монахиню, - Директор заповідника Олена Сердюк казала, що навіть єпископів, які присилали сюди з Росії для русифікації під впливом України починали діяти та чинити як українські ієрархи. Вони закохувалися в нашу землю, Лавру, Софію і вже нікуди не хотіли їхати, горнулися саме до цієї землі, працювали на нашу освіту.
Вона задумливо дивиться на мене.
- Бачте, це були умови імперії. Достеменно сказати, як двісті-триста років тому думали ієрархи важко. Але людям, чиї портрети тут висять ідеологія чи політика точно були чужими. Сюди присилали віруючих ієрархів. І вони починали будувати нашу церкву. Наприклад, ось портрет Євгенія Болховітінова. Він родом з Воронежа. Але в Україні став справжнім опікуном друкарні Києво-Печерської Лаври та дав поштовх розвитку археології у Київі. Або ось портрет Філарета Амфітеатрові, якого теж прислали з Росії. Його мощі лежать у Дальніх печерах Лаври. Він був справжнім монахом, подвижником. Його життя дивовижне. Сьогодні йому моляться паломники.
Я слухаю, як монахиня зупиняється на тій чи іншій церковної постаті. Ловлю задоволення від того, що слухаю освічену монахиню, яка добре знає церковну історію. Ще вловлюю в ній суперечливі почуття щодо її героїв. Вона може розповісти про мучеництво якогось ієрарха, але з педантизмом дослідниці додає, що він не розумів автокефальних настроїв початку 20 століття. Вона із важким зітханням може сказати, що якогось архієпископа прислали для покарання за козацьку вольницю, але додає, що він таки був добрим монахом. Напевно, природно, що наша історія періоду імперії така. Але, безумовно, що втрапивши до Києва, До Софії російські монахи перетворювалися на будівничих нашої науки та наших храмів. Така вже містика нашої землі.
