А що б зараз відбулось?
Спілкувалась з багатьма старенькими, що в дитинстві пережили голод. Майже всі не хотіли говорити на цю тему. Це було дуже особисте. Але здивувало те, що практично ніхто не нарікав на владу. А ось майже в усіх розповідях звучало обурення діями місцевих колективістів. Іван Петрович Діденко мені розповідав, як до них в хату прийшли чужі, забрали оклунки в зерном, було трохи борошна. Коли мати почала не давати, і молити, щоб дітей пожаліли, то вони відповіли, щоб виживали на картоплі, квасолі, гарбузах. А коли ті вже вийшли, то до хати увірвались свої односельці. Мати Діденка потім казала, що то були місцеві п'янички, які ніколи в житті ніде не робили, а потім стали "революціонерами". Так ті забрали геть усе, що чужі залишили, а на останок і юшку з чавунка на сніг вилили.
Старенька жінка розповідала, як їх сусід дивувався , чого це родина ще не вимерла. Вночі батько кілька разів ловив того під вікнами. Нарешті сусід з'ясував, де схований хліб і доніс до сільради. Я там чи то вже пожаліли родину, чи план виконали, але не прийшли забирати харчі. Так сусід повідомив в район, не полінувався. Все не міг заспокоїтись, що ще діти досі живі. Таких випадків розповідали мені досить багато. Згадую випадок, коли в кінці 80 –х до магазину в селі на Сумщині привозили молоко в пляшках. Їх виставляли в ящиках, люди набирали в торби, а потім розраховувались на касі. Одна стара жінка не втрималась на ногах. По ній пішли односельці і звернули на це увагу тільки після того, як набрали пляшки з молоком. У мене сину було два роки, то молока купити було не можливо. І я оце інколи думаю, що б було зараз, якби, не дай Боже, таке повторилось?
